Аналіз ст. 19 Конституції України свідчить, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Верховний Суд в черговий раз визнав неправомірним та скасував рішення ГУ ПФУ про відмову громадянці у переведенні її на пенсію за віком як держслужбовця, оскільки пенсійні органи в черговий раз суто формально відмовили особі в задоволенні її обґрунтованої заяви, без розгляду по суті її права на таку пенсію.
Постановою Верховного Суду від 25.06.2024 частково задоволено позов Особи до ГУ ПФУ, скасовано рішення відповідача про відмову у задоволенні її заяви про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» та зобов’язано розглянути заяву повторно.
Причиною відмови ГУ ПФУ було невіповідність довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) формі, визначеній постановою №1-3, а саме: у вказаній довідці до складових заробітної плати для призначення пенсії безпідставно включено премію та грошову допомогу.
Водночас, Верховний Суд не вдаючись до оцінки конкретних складових заробітної плати, вказаних в довідці зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, оскільки ухвалене з формальних підстав, так як пенсійний орган не був позбавлений об`єктивної можливості визначити розмір пенсії позивачки, враховувавши належні складові заробітної плати, які були зазначені в цій довідці.
Разом з тим, 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу, частиною другою Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Отже, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889- VIII (пп10,12) передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого у статті 26 Закону № 1058-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч.1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, Верховний Суд вказав на порушення пенсійними органами прав громадян України на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав, оскільки відповідач повинен був розглянути заяву позивачки на предмет наявності у неї права на пенсію, як держслужбовця.