Взагалі вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановлення договором строку (строкового вкладу).
Сплата банком відсотків за користування коштами вкладників здійснюється у розмірі, що передбачений договором, а в іншому випадку-у розмірі облікової ставки НБУ (ст. 1061 ЦКУ).
Пропонується розглянути випадки неналежного виконання банками зобовязань щодо повернення депозиту та нарахованих відсотків з урахуванням судової практики.
Наприклад випадок, коли банк видає валютний депозит у гривні чи встановлює обмеження для щоденної видачі валюти.
Що стосується проблемних банків, то згідно з ч.5 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» валютні депозити відшкодовуються в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день введення тимчасової адміністрації, тобто з часу введення дії останньої валютні депозити дійсно видаватимуться у гривні.
Разом з тим, дуже часто банки, що не визнані проблемними, також намагаються повертати валютні депозити у гривні або ж встановлюють певні обмеження на видачу готівкової валюти.
Правова позиція з цього питання висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
Зокрема, у постанові зазначено, що з аналізу правових норм (ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України) можливо зробити висновок, що гривня як національна валюта-єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути резиденти, так і нерезиденти (фізичні особи, які перебувають на території України), у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 757/6367/13-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16 та № 464/3790/16-ц.
Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами.
Вкладник має право на стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача про надання банківських послуг.
Так, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області 02.12.2022 у справі № 175/1438/22 стягнув на користь вкладника з банку пеню за прострочення повернення вкладу з відсотками за вимогою вкладника про дострокове розірвання договору.
При цьому у рішенні зазначено, що підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договору.
Однак після надходження заяви вкладника про дострокове розірвання договору, банк не в повному обсязі повернув суму депозиту та відсотків, що свідчить про не припинення дії договору та право вкладника на стягнення відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ неустойки (пені) у розмірі трьох відсотків вартості роботи ( послуги).
Постановляючи рішення судом враховані правові позиції з цього питання викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц та від 25.01.2022 № 761/16124/15.
При цьому у постанові від 25.01.2022 Верховний Суд зазначив, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ , проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
До аналогічних висновків щодо стягнення пені з банків у відповідності до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дійшли Київський та Львівський апеляційні суди у справах відповідно № 756/110/21 (17.11.2022), № 465/2374/18 (08.09.2022).
У випадку неповернення (несвоєчасного повернення) банком депозиту, стягується з останнього три проценти річних від суми простроченого зобов`язання.
Правова позиція із цього питання також викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 320/5115/17, якою стягнуто з банку 3 % річних за неповернення вкладів фізичним особам на виконання рішення суду.
При цьому Суд зазначив, що після розірвання (припинення) договорів банківського вкладу (у тому числі в судовому порядку) банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд врахував, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті – доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США.
Також судом наведено формулу розрахунку цих відсотків, а саме: сума боргу х кількість днів прострочення виконання зобов`язання повернути депозит х 3 (відсотки відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України) : 100 (визначення у відсотках): 365 (днів у році).
Аналогічний висновок зазначено у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19, від 07.12.2022 у справах № 208/1878/16-ц, №752/21292/15-ц, який залишив в силі судові рішення про стягнення з банку на користь вкладників 3% річних за неповернення депозитів після розірвання договорів.
При цьому Суд зазначив, що банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимоги про стягнення сум вкладів, відсотків за договорами та 3 % річних є обґрунтованими.
Звертаю увагу, що предметом спору у даних справах є саме вимоги про стягнення коштів за договорами депозитних вкладів, а нарахування 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу.
Отже, ураховуючи пункт 2 частини першої статті 268 ЦК України, згідно якої позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, на вимогу про стягнення 3% річних також не поширюється позовна давність.
Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 363/3965/15, від 30.11.2022 у справі № 757/24677/18-ц.
Трапляються випадки відмови вкладнику у розірванні договору та поверненні депозиту з мотивів переводу боргу на іншу установу (яка, як правило, неплатоспроможна).
Так, Верховний Суд 14.12.2022 у справі № 757/828/20-ц скасовуючи постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову фізичної особи про повернення банком депозиту за розірваним договором фактично з підстав неналежности відповідача, так як останній перевів право боргу на іншу фінансову установу, зазначив про неправомірність таких дій банку та висновків суду апеляційної інстанції.
Судова постанова мотивована тим, що відповідно до ч.1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Статтею 520 ЦК України боржника у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, ь,
Тобто Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора, метою чого є убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника, оскільки при вступі в договірні відносини, кредитор розраховує на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
До аналогічних висновків 14.04.2021 дійшов Верховний Суд у справі № 757/61159/16, відхиливши доводи банку про те, що депозит з відсотками вкладнику повинна повертати фінансова установа якій було переведено борг.
На сьогодняшній день, незважаючи на наявність позитивних для вкладників судових рішень банки продовжуть порушувати їх права при поверненні депозитів, а отже при виникненні подібних ситуацій необхідно звернутися до кваліфікованих спеціалістів-юристів, які допоможуть вирішити питання щодо повернення клієнту вкладів та відсотків по ньому, а також стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язання.