Верховний Суд 26.05.2022 надав правову оцінку питанню дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, а також ще раз наголосив на належний спосіб захисту при подачі віндикаційного позову.
Так, в межах справи про банкрутство ЗАТ до господарського суду надійшла позовна заява в особі ліквідатора, (арбітражного керуючого) до ТОВ1, ПП, ТОВ 2 з вимогами про витребування з незаконного володіння ТОВ1 1/1 частки комплексу будівель загальною площею 2090 кв.м.; у ПП-13/100 частки комплексу будівель загальною площею 56,7 кв.м.; у ТОВ 2 – 87/100 частки комплексу будівель загальною площею 56,7 кв.м.; зобов’язати відповідачів повернути це майно законному власнику – ЗАТ.
Позивач зазначив, що ухвалою місцевого суду від 13.10.2017 у цій справі, залишеною в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій, витребувано з незаконного володіння перших двох відповідачів майно боржника. Водночас, ухвала місцевого суду від 13.10.2017 не виконана, майно йому не повернуто, а відповідачами здійснено дії щодо виділу часток із спірного майнового комплексу та передачі їх в статутний капітал третім особам, укладення договорів купівлі-продажу спірного майна з його перереєстрацією на третіх осіб, що перешкоджає поверненню спірного майна боржнику. За таких обставин, на думку позивача, з урахуванням положень ст.ст. 330, 387, 388 ЦКУ наявні підстави для витребування спірного майна від зазначених відповідачів.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено повністю.
Суди виходили з того, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано два новостворених об`єкта нерухомого майна: комплекс будівель з реєстраційним номером 1 та комплекс будівель з реєстраційним номером 2. Разом з тим, реєстраційний запис на нерухоме майно – комплекс будівель з реєстраційним номером 3 закрито внаслідок виділу часток і створено два новостворених об`єкти нерухомого майна із зазначеними ідентифікаційними номерами 1і 2.
У зв`язку з викладеним, суди дійшли висновку про те, що спірне майно було зареєстроване як новостворене шляхом виділу часток з комплексу будівель, який існував раніше, внаслідок чого виділені комплекси будівель отримали нові адреси та їм присвоєно нові реєстраційні номери як об`єктам нерухомості. Відтак, зазначене майно не є створеним внаслідок нового будівництва, як на цьому наголошують відповідачі.
Оцінюючи, з урахуванням положень ст.ст. 13, 15, 16, 388, 392 ЦК України, ст. 5 ГПКУ, належність та ефективність обраного позивачем способу захисту, суди виходили з того, що: оспорюване майно вибуло з володіння власника – ЗАТ за договором купівлі-продажу від 31.05.2012, який визнано судом недійсним; в подальшому вказане майно було неодноразово відчужено та щодо нього мали місце певні маніпуляції з боку зацікавлених осіб шляхом перереєстрації часток, зміни адреси, прибудов, перебудов та включення іншого майна у вище названих частках, тощо; наявне судове рішення, що набрало законної сили про витребування вказаного майна з власності ТОВ 1 та ПП на користь ЗАТ, після постановлення якого відбулися виділ часток з комплексу будівель, який існував раніше, та його часткове відчуження ПП на користь ТОВ 2.
Верховний Суд 26.05.2022 погодився із висновками судів попередніх інстанцій змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції щодо переліку майна, яке випробовується у відповідачів та виключив зобов’язання відповідачів повернути майно ЗАТ.
Так, Верховний Суд зазначив, що у постанові ВП ВС від 23.11.2021 вказано, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (позиція ВП ВС від 14.11.2018).
У постанові від 29.05.2019 ВП ВС дійшла висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанова ВС від 04.09.2018). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
За таких умов, встановивши, що: законним, проте наразі “неволодіючим”, власником спірного майна є ЗАТ; вказане майно вибуло з володіння власника не з його волі, а іншим шляхом на підставі недійсного договору, що виключає можливість правомірного його набуття відповідачами у цій справі; відповідачі, у володінні яких перебуває вказане майно, не є сторонами зазначеного договору, тобто між ними та власником відсутні речово-правові відносини; вказане майно було витребувано з ТОВ 1 та ПП, проте судове рішення не було виконано; в подальшому вказане майно було частково відчужено ПП , яке не мало права його відчужувати, на користь ТОВ 2, що зумовило виникнення нового набувача майна.
Тому, Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом подання віндикаційного позову (аналогічна правова позиція у постанові ВП ВС від 15.05.2018).
Окрім того ВС вказав, що ВС 21.06.2018 залишено без змін судові рішення про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 31.05.2012, укладений між ЗАТ в особі ліквідатора та ТОВ 3, предметом якого була купівля-продаж комплексу спірних споруд та будівель.Верховний Суд погодився з висновками судів про доведення позивачем порушення його прав незаконним відчуженням належного йому майна та наявністю у нього підстав для звернення з віндикаційним позовом до третіх осіб, яким таке майно було відступлено стороною (набувачем) за недійсним правочином.
Отже, вказане майно вже було витребувано у судовому порядку з володіння ТОВ 1 та ПП, проте судове рішення не було виконано, а в подальшому вказане майно було частково відчужено ПП, яке не мало права його відчужувати, на користь ТОВ 2, що зумовило виникнення нового набувача майна та призвело до неможливості провести державну реєстрацію на це майно за позивачем та порушення прав позивача.
Наведені обставини ставлять під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття спірного нерухомого майна у власність.
Разом з тим, Верховний Суд вважає слушними доводи скаржників про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові, оскільки таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (правова позиція ВС у постанові від 08.04.2021).
Вимога позивача по суті зводиться до необхідності витребувати нерухоме майна з незаконного володіння відповідачів на користь позивача у судовому порядку, оскільки відповідачі ухиляються від вчинення таких дій в добровільному порядку і здійснюють перешкоди у поверненні цього майна позивачу.
Верховний Суд вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння майна з викладенням такої вимоги у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.
Відтак, вимогу позивача про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідачів та про повернення цього майна позивачу по суті є вимогою про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідачів на користь позивача, що не суперечить способам захисту, визначеним п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України.
Також, Верховний Суд наголосив, що судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів на користь ЗАТ є підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто в повному обсязі дозволить йому ефективно захистити порушене право.
У зв`язку з викладеним, Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню, однак неправильно виклали резолютивну частину рішення. Позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом витребування на користь позивача з незаконного володіння відповідачів оспорюваного майна, оскільки саме таке рішення призводить до поновлення порушених прав позивача.
З огляду на викладене Верховний Суд змінив резолютивну частину судового рішення першої інстанції шляхом виключення зобов’язання відповідачів повернути майно законному власнику –ЗАТ.