Главная страница » Cімейні суперечки

Cімейні суперечки

АДВОКАТ ПО СІМЕЙНИХ СПОРАХ
 
Сімейні суперечки мають багато юридичних нюансів і тонкощів, пов’язаних з майновими та немайновими правами подружжя, дітей, інших членів сім’ї. В цілому сімейні відносини регулюється Сімейним кодексом України та окремими новел Гражданського Кодексу України. Адвокат по сімейних спорах нашого Бюро має великий досвід і професійні знання в галузі сімейного та спадкового права.
Зупинимося на основних конфліктних ситуаціях, які ми допоможемо професійно і швидко вирішити.
Як випливає з аналізу судової практики, однією їх проблемних категорій справ є розділ спільного майна подружжя.
Майно може бути подільним і неподільним. Тривалий час розділ неподільного майна в сімейних спорах був досить проблематичним. Наприклад, неможливо розділити навпіл автомобіль без втрати його функціонального призначення. У цьому випадку можливо в судовому порядку припинити право власності саме на свою частку в спільному майні та отримати грошову компенсацію.
Необхідно звернути увагу, що майно, придбане в шлюбі за особисті кошти є особистою власністю того з подружжя, який його придбав і не підлягає розподілу. Також, до такого майна ставитися майно, прийняте в дар за договором дарування в період шлюбу, отримане у спадок, придбане до шлюбу, житло, придбане під час шлюбу шляхом приватизації, речі для індивідуального використання.
Розділ майна можна здійснити за взаємною згодою подружжя уклавши договір про розподіл майна або договір про виділ майна зі складу спільного сумісного майна подружжя.
При цьому, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, як і предмети і речі для індивідуального використання.
До позовів про розділ майна після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки.
Найбільш складним моментом є розділ бізнес -активи подружжя. Так, акції та інші цінні папери, а також внесок (частка, пай) у статутному капіталі господарських товариств, приватних підприємств, здійснений в період шлюбу за спільні грошові кошти, входить до складу спільної сумісної власності подружжя.
Розділ майна не обов’язково пов’язаний з розірванням шлюбу. Сімейний кодекс України дозволяє подружжю розділити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, в будь-який момент.
У такому випадку позовна давність не застосовується. Але, як показує практика, пари починають ділити майно, коли в родині виникають певні конфлікти, які і стають причиною розлучення. Під час поділу майна може виникнути безліч нюансів. Це можуть бути питання, пов’язані з розділом боргових зобов’язань, також, якщо до складу майна входить об’єкти незавершеного будівництва, не введені в експлуатацію.
Ми продумаємо тактику і складемо план по розділу майна, запропонуємо варіанти мирової угоди, а професійний підхід і досвід в таких справах наших адвокатів забезпечать бажаний результат.
У сучасному вільному суспільстві інститут шлюбу перестав мати свою цінність і значимість, багато пар вважають за краще жити разом, чи не реєструючи шлюб, вирощуючи дітей і набуваючи спільне майно. Однак, життя кидає свої виклики і часто виникає необхідність підтверджувати в судовому порядку факт спільного проживання.
Факт спільного проживання або проживання однією сім’єю забезпечить можливість визнати спадкові права, права на пенсію по втраті годувальника в разі смерті одного з подружжя, і інше.
Ми пропонуємо правову допомогу в таких питаннях шляхом подачі позову в суд про підтвердження факту спільного проживання, підготовці всіх необхідних документів, супроводі справи на всіх стадіях судового процесу.
Багато пар не вважають за необхідне при укладенні шлюбу укладати і шлюбний контракт. Однак такий документ забезпечує при можливе розірвання шлюбу гарантії на отримання частини в спільному майні, визначити види такого майна і дозволить уникнути судових розглядів про їх розподіл.
У шлюбному контракті може бути визначене майно, яке кожен з подружжя передає на загальні потреби сім’ї в користування, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
Сторони можуть домовитися про умови поділу майна при розірванні шлюбу, яким чином загальне майно може використовуватися на потреби і потреби дітей.
Шлюбний контракт визнається недійсним у судовому порядку. Підставою для визнання його недійсним є недодержання в момент його вчинення таких вимог:
 • зміст шлюбного контракту не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
 • волевиявлення кожного з подружжя при укладанні шлюбного контракту має вільним і відповідати його внутрішній волі;
 • шлюбний контракт повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Адвокат по сімейних спорах допоможе скласти шлюбний контракт, підготувати його повний текст, в разі необхідності – звернеться з позовом до суду про визнання шлюбного контракту недійсним, якщо він порушує права одного з подружжя, застерегти від небажаних наслідків.
Часто юридичні складнощі виникають при розірванні шлюбу, в тому числі, з громадянами інших держав, якщо місцезнаходження одного з подружжя невідомо, чи він не дає згоди на розірвання шлюбу. Норми Сімейного Кодексу України дозволяють визнати в судовому порядку шлюб недійсним або фіктивним.
Досить часто після розірвання шлюбу виникають суперечки межу матір’ю та батьком дитини щодо його змісту, виховання і розвитку, і як правило, слід стягнення аліментів з одного з батьків на дитину до її повноліття.
Спроби вирішити конфліктну ситуацію самостійно не дають бажаного результату через напруження емоцій і пристрастей, взаємних претензій батьків. Виключно професійні знання, витримка, такт і толерантність наших адвокатів допоможуть розібратися і вирішити вашу проблему.
При цьому, аліменти можу стягуватися як у твердій грошовій сумі, так і у відсотковому відношенні від доходу. Крім того, той з батьків, який платить аліменти, несе і додаткові витрати на дитину, пов’язані з особливостями його розвитку і здібностями, які також можна стягнути в судовому порядку. Розмір аліментів можна збільшити або зменшити в судовому порядку в залежності від обставин, які змінили фінансовий стан платника та одержувача аліментів.
Також в судовому порядку встановлюється місце проживання дитини до 10 років у разі спору між батьками. Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Якщо дитина досягла 10 років, його місце проживання визначається за згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років визначається нею самою.
Однак, бувають ситуації, коли батьки не дійшли згоди щодо того, де буде проживати малолітня дитина (до 14 років). В цьому випадку спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Слід знати, що звернення до органу опіки та піклування не позбавляє права звернеться в суд одного з батьків. При розгляді спору в суді беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я.
У таких ситуаціях, звернення до суду відбувається шляхом подачі позову з необхідними документами тим з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним до іншого з батьків, третьою стороною завжди виступає орган опіки та піклування.
Необхідно читав, що дитину не передадуть для проживання того з батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, веде аморальний спосіб життя.
Окрема категорія судових справ – це стягнення аліментів на повнолітнього сина або дочку, які помчати на денній формі навчання до досягнення ними 23 років. У цій категорії справ обов’язковими умовами є навчання на денній формі навчання і граничний вік – 23 роки. Такий позов подається тим з батьків, з ким проживає дитина або самою дитиною після досягнення повноліття.
При оформленні опікунства, усиновлення не завжди вдається уникнути бюрократичної тяганини в органах опіки та піклування і в суді. Підготовка і подача необхідних документів, взаємодія з чиновниками, прискорення процедури оформлення, представництво інтересів на всіх стадіях досудового та судового вирішення спору візьмуть на себе адвокати.
Окремою категорією судових справ є оскарження батьківства, визнання батьківства та материнства. Визнання батьківства в судовому порядку ґрунтується на будь-яких відомостях, які свідчать про походження дитини. У цій ситуації головним завданням є сформувати доказову базу. Позов про визнання батьківства може подати мати дитини, опікун, піклувальник, особа, виховує дитину, особа, яка вважає себе батьком дитини і сама дитина, якщо він досяг повноліття.
При цьому оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. До вимоги про визнання материнства встановлюється певні умови – жінка, яка вважає себе матір’ю дитини може подати позов до жінки, яка записана матір’ю, в перебігу позовної давності терміном в один рік, яка починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися, що є матір’ю дитини.
Позбавлення батьківських прав відбувається виключно в судовому порядку.
Відповідно до Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування ; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини і / або забезпечення отримання нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального злочину щодо дитини.
Цей перелік – вичерпний. Зловживання батьківськими правами може і не мати ознак порушення закону, проте, порушує права та інтереси дитини, здійснюються всупереч їм. Наприклад, це схиляння до жебракування, створення перешкод у навчанні, в передбаченому рішенням суду спілкуванні з дитиною тощо.
Для того, щоб звернутися до суду необхідно завчасно підготувати ряд всіх можливих доказів. Це можуть бути зокрема, документи, що підтверджують наявність заборгованості по сплаті аліментів, інформація про вчинення насильства над дитиною (заяви в поліцію), психологічні висновки, довідки про лікування алкоголізму і наркозалежності акти обстеження умов проживання органними опіки та піклування, аудіо-, фото- , відеофайли, копії судових рішень, які вже є в ставленні батьків або дитини тощо.
Необхідно відзначити, що відмовитися від батьківських прав добровільно неможливо.
Як писалося вище, якщо особа не є біологічним батьком дитини – застосовується процедура оскарження батьківства.
Як випливає з судової практики, найбільш поширена підстава позбавлення батьківських прав – це ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини,
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, негативно впливають на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню їм загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Незважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням його характеру, особи батька і матері