9: 00-18: 00 без обіду сб, нд: вихідні
+380 67 503 05 30 +380 50 406 65 36

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЩОДО ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО)

Основний Закон нашої держави ( ст. 19) визначає, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, бюджету та фінансів, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, у галузі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соціального захисту населення тощо. Реалізовуючи зазначені повноваження органи місцевого самоврядування наділені правом приймати відповідні управлінські рішення:

• рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень ( частина перша статті 59 Закону). Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос;

• виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради (частина шоста статті 59 Закону);

• сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (частина восьма статті 59 Закону).

Нерідко унаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування порушуються права та охоронювані законом інтереси громадян, підприємств та організацій.

Одним із способів відновлення порушених таким чином прав є оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження.

Законодавством України передбачено право особи, чиї права порушено, обирати спосіб захисту шляхом звернення до вищестоящого в порядку відомчої підлеглості органу чи службової особи або шляхом безпосереднього звернення до суду. При цьому подання скарги до вищестоящих органів не позбавляє особу права звернення до суду.

Громадянин може подати скаргу на рішення, дії або бездіяльність органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування у порядку підлеглості вищому органу особисто або через уповноважену ним особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.

Статтею 17 Закону України „Про звернення громадян" передбачено, що скарга на рішення, що оскаржується, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування до суду має певні особливості, пов’язані з характером порушеного права. Такі позови підвідомчі судам загальної юрисдикції або адміністративним судам, юрисдикція яких відрізняється між собою. Від правильності визначення виду судового органу, до якого необхідно звертатися за захистом, залежить швидкість поновлення порушених прав та інтересів заінтересованої особи.

Статтею 19 Кодексу Адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів, яка охоплює:

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частина спорів, пов’язаних з оскарженням неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження, розглядаються судами загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Отже, рішення дії чи бездіяльність органів владних повноважень, що порушують цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові права особи можуть бути оскаржені до судів загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Таким чином у разі звернення до суду з метою оскарження неправомірного рішення, дії або бездіяльності органу владних повноважень необхідно правильно визначити характер спору та судовий орган, якому даний спір підвідомчий.

Наведем приклад з судової практики з питань приватизації.

Справа № 2-2413/2012 року

01 березня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києварозглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання розпорядження незаконним в частині приватизації квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, встановив

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним розпорядження Відділу приватизації державного житла Залізничного району м. Києва № 21176 від 04.12.1998 року про передачу в спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсними Свідоцтво про право власності на житло, видане Відділом приватизації Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації 04.12.1998 року про передачу в спільну часткову власність позивачу ОСОБА_1 та третім особам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, посилаючись на наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 04.12.1998 р., була приватизована за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1, на підставі розпорядження Відділу приватизації державного житла Залізничного району м. Києва № 21176) від 04.12.1998 р.

На підставі даного розпорядження 04.12.1998 року було видано Свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким квартира була передана вищезазначеним особам у приватну власність в рівних частках.

На думку позивача, розпорядження № 21176 від 04.12.1998 р. та, як наслідок, Свідоцтво про право власності на житло від 04.12.1998 р. в частині приватизації квартири АДРЕСА_1 за позивачем незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на момент приватизації органами відповідача не дотримано порядку проведення приватизації, у звязку з тим, що позивач на момент приватизації зазначеної квартири ні усної ні письмової згоди на приватизацію не давав, і при цьому своє право на приватизацію не реалізував.

Позивач посилається на те, що заява па приватизацію квартири була підписана не ним, а його батьком ОСОБА_3, який займався оформленням документів на приватизацію, так як позивач в той період часу навчався у військовій академії СБУ і за характером навчання не міг покидати розташування військової частини. При цьому, при оформленні приватизації, його згоди на приватизацію квартири на його імя ніхто не питав і він був включений до розпорядження та Свідоцтва про право власності на житло лише як особа, яка зареєстрована в квартирі.

Про те, що позивачем вже використано право на приватизацію житла, ОСОБА_1 дізнався лише в січні 2012 року, ознайомившись із Свідоцтвом про право власності на житло від 04.12.1998 р. квартири АДРЕСА_1. Вважає, що його права були порушені, тому і звернувся в суд за захистом своїх порушених прав.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про місце, час та дату розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника відповідача надійшла заява, в якій він просить розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 підтримав заявлені позивачем вимоги та просив суд їх задовольнити.

Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися. Подали заяви, в яких позов підтримали та просили суд розглядати справу за їх відсутності.

За таких обставин, суд, з урахуванням думки позивача та третьої особи ОСОБА_3, вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації та третіх осіб - ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Суд, заслухавши пояснення позивача, третьої особи, дослідивши подані заяви та матеріали справи, дійшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04 грудня 1998 року Відділом приватизації державного житла та оформлення права власності на обєкти нерухомості Залізничної районної державної адміністрації міста Києва було видано розпорядження № 21176, яким квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було передано в приватну спільну часткову власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а.с.31).

На підставі даного розпорядження, 04.12.1998 Відділом приватизації державного житла Залізничного району м. Києва року було видано Свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частках (а.с.5).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»- приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що заява па приватизацію квартири була підписана не позивачем, а його батьком ОСОБА_3, який займався оформленням документів на приватизацію, так як, позивач в той період часу навчався у військовій академії СБУ і за характером навчання не міг покидати розташування військової частини. При цьому, при оформленні приватизації, його згоди на приватизацію квартири на його імя ніхто не питав і він був включений до розпорядження та Свідоцтва про право власності на житло лише як особа, яка зареєстрована в квартирі.

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив зазначені обставини з приводу того, що саме він підписав заяву па приватизацію квартири від імені ОСОБА_1. Крім того, при оформленні приватизації, згоди ОСОБА_1 на приватизацію квартири на його імя ніхто не питав і він був включений до розпорядження та Свідоцтва про право власності на житло лише як особа, яка зареєстрована в квартирі.

Таким чином, судом встановлено, що на момент приватизації було відсутнє волевиявлення позивача на приватизацію квартири, що є основною умовою передачі житлового фонду у власність громадян, та порушено його конституційне право на житло, передбачене п.5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Зазначене порушення законодавства позбавляє можливості позивача реалізувати своє право на приватизацію житла.

Відповідач у своїй заяві посилається на те, що на момент приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджений наказом Держкомунгоспу від 15.09.1992 року № 56, відповідно до якого при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує житловий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Проте, Відділом приватизації державного житла Залізничної районної державної адміністрації міста Києва, який здійснював передачу квартири у власність громадян не було враховано п. 5 зазначеного вище положення, відповідно до якого передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Дочленів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що розпорядження Відділу приватизації державного житла та оформлення права власності на обєкти нерухомості Залізничної районної державної адміністрації міста Києва від 04 грудня1998 року № 21176 про передачу в приватну спільну часткову власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 є незаконним, а свідоцтво про право власності на житло, видане Відділом приватизації державного житла Залізничної районної державної адміністрації міста Києва від 04.12.1998 року № 21176, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частках недійсним.

Відповідно до п.11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»- спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Виходячи з обставин, наведених вище, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10-11, 57-60, 208-209, 212-216 ЦПК України, ст. ст. 5, 8, 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, вирішив

Позов ОСОБА_1 до Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання розпорядження незаконним в частині приватизації квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло - задовольнити.

Визнати незаконним розпорядження Відділу приватизації державного житла та оформлення права власності на обєкти нерухомості Залізничної районної державної адміністрації міста Києва від 04 грудня1998 року № 21176 про передачу в приватну спільну часткову власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсними свідоцтво про право власності на житло, видане Відділом приватизації державного житла Залізничної районної державної адміністрації міста Києва від 04.12.1998 року № 21176, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної часткової власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частках.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Справа № 2-1138/12 Провадження № 2/1805/1138/2012

25 червня 2012 рокуЗарічний районний суд м.Суми розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Сумської міської ради, Сумська міська рада , 3-тя особа КП Сумижитлопро визнання відмови в приватизації неправомірною та визнання права на приватизацію житла, встановив

Позивачка звернулася до суду з позовом, свої вимоги мотивує тим, що квартира № 4 знаходиться в чотирьох квартирному будинку № 4 по вул. Левітана в м. Суми, який є об'єктом права комунальної власності.

З 1963 року і по сьогоднішній день дана квартира належала їх родині на умовах найму, а саме: у 1963 році була надана ОСОБА_5 після смерті якого у 1967 році квартира та договір найму було переоформлено на його дружину ОСОБА_6, яка померла в 1999 році, у зв'язку з чим рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 19.10.99 р. квартиру було переоформлено на ОСОБА_1 (доньку померлої ОСОБА_6Н.).

На сьогоднішній день вквартирі зареєстровані та постійно проживають: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_2 - дочка та ОСОБА_4 - онук наймача.

За всі роки проживання та користування квартирю вони сумлінно виконують усі обовязки, що випливають із договору найму житла, за свої кошти здійснюють ремонт квартири, несуть витрати на їх утримання, своєчасно та у повному обсязі сплачують за комунальні послуги.

Маючи намір реалізувати своє право на приватизацію житла, вони звернулися до управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумські міської з питанням щодо можливості здійснення приватизації займаної ними квартири.

На їх звернення була надана відмова у здійсненні приватизації займаної ними квартири від 27.10.11 р. № Л-3684/05.01-28, яка обґрунтовувалась тим, що пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунальногі господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 січня 2010 року за № 109/17404 переліку документів, передбачений перелік документів.

Враховуючи, що ордер на квартиру не зберігся, на сьогоднішній день виникли перешкоди у реалізації права на приватизацію житла Сумської міської ради.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Враховуючи вищенаведені обставини, вважають, що посадовими особами управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумсько міської ради, якому надано повноваження органу місцевого самоврядування щодо здійснення приватизації житла, яке перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Суми, неправомірно відмовлено їм у приватизації займаного ними житла.

З положень частини 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»вбачається, що передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється вспільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повноліх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасововідсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Відповідно до статті 10 Закону органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Квартира АДРЕСА_1 до квартир, які не є об'єктами приватизації на підставі статті 2 Закону не відноситься.

Враховуючи, що вони на законних підставах зареєстровані та постійно проживаємо у вищевказаній квартирі, вважають відмову в приватизації займаного ними житла неправомірною, та такою, що порушує наше право на приватизацію, а тому підлягає захисту та визнанню.

Крім того, відповідно до статті 65-1 Житлового кодексу УРСР наймачі жилих приміщень у будинках державного або громадського житлового фонду можуть придбати займані ними приміщення у власність.

Вищенаведеними нормативно-правовими актами не передбачена відмова в приватизації житла за підставою, яка вказана в листі управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради, а тому вони мають право на приватизацію займаного ними житла, а також відмову вважають незаконною та такою, що порушує їх право на приватизацію.

З вимог статті 16 Цивільного кодексу України, вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду, за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: визнання права, припинення дій, які порушують право, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб або іншим способом, який встановлений договором або законом.

Позивачі просять зобовязати виконавчий комітет Сумської міської ради в особі управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради приватизувати АДРЕСА_2 без копії ордеру.

В судове засідання сторони не з'явились.

На підставі ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

В зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ст. 197ч. 2 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив, що квартира № 4 знаходиться в чотирьох квартирному будинку № 4 по вул. Левітана в м. Суми, який є об'єктом права комунальної власності.

З 1963 року і по сьогоднішній день в даній квартирі проживає родина позивачів, а саме: у 1963 році квартира була надана ОСОБА_5 після смерті якого у 1967 році квартира та договір найму було переоформлено на його дружину ОСОБА_6, яка померла в 1999 році, у зв'язку з чим рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 19.10.99 р. квартиру було переоформлено на ОСОБА_1 (доньку померлої ОСОБА_6Н.).

На сьогоднішній день вквартирі зареєстровані та постійно проживають: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_2 - дочка та ОСОБА_4 - онук наймача, сплачують за комунальні послуги та інши витрати по утриманню квартири.

Маючи намір реалізувати своє право на приватизацію житла, вони звернулися до управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумські міської з питанням щодо можливості здійснення приватизації займаної ними квартири.

На їх звернення була надана відмова у здійсненні приватизації займаної ними квартири від 27.10.11 р. № Л-3684/05.01-28, яка обґрунтовувалась тим, що пунктом 18 Положення про порядокпередачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунальногі господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29 січня 2010 року за № 109/17404 переліку документів, передбачений перелік документів.

Враховуючи, що ордер на квартиру не зберігся, на сьогоднішній день виникли перешкоди у реалізації права на приватизацію житла Сумської міської ради.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

З положень частини 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»вбачається, що передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повноліх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Відповідно до статті 10 Закону органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Квартира АДРЕСА_1 до квартир, які не є об'єктами приватизації на підставі статті 2 Закону не відноситься, таких даних суду відповідач не надав.

Враховуючи, що позивачі на законних підставах зареєстровані та постійно проживають у вищевказаній квартирі, відмова в приватизації займаного ними житла є неправомірною, та такою, що порушує право позивачів на приватизацію, а тому підлягає захисту.

Вищенаведеними нормативно-правовими актами не передбачена відмова в приватизації житла за підставою, яка вказана в листі управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради, а тому позивачі мають право на приватизацію займаного ними житла.

З вимог статті 16 Цивільного кодексу України, вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду, за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.5 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992 року за №2482 зі змінами і доповненнями „Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_7 являється наймачем квартири №4 б. 4 по вул. Левітана в м.Суми. Вона зареєстрована в квартирі з 13.01.1977 року, донька з 1990 р., онук з 1995 р. , що підтверджується довідкою а.с.12.

Відповідно до п.18 „Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 зареєстрованому у Міністерстві юстиції України від 29.01.2010 року за №109\17404 громадянином до органу приватизації подаються : оформлена заява на приватизацію, довідка про склад сімї, копія ордеру, документ, що підтверджує про невикористання такого права.

Судом встановлено, що позивач на виконання вимог п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 зареєстрованому у Міністерстві юстиції України від 29.01.2010 року за №109\17404 подав необхідні документи за винятком ордеру, який з поважних причин не зміг подати, оскільки в установах організаціях де він повинен зберігатись, останній відсутній.

Тому необхідно зобовязати виконавчий комітет Сумської міської ради в особі управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради приватизувати АДРЕСА_2 без копії ордеру на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які зареєстровані в квартирі.

Керуючись ст.ст. 10,11,57,60,61,215- 218, 224-226 ЦПК України , ст.ст. Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду , вирішив

Позов задовольнити.

Зобовязати виконавчий комітет Сумської міської ради в особі управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міської ради приватизувати АДРЕСА_2 без копії ордеру на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.

Відповідач протягом 10 днів з дня отримання копії заочного рішення суду має право подати до Зарічного районного суду м. Суми заяву про його перегляд.

Інші особи, що брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Справа № 712/11674/13-ц

Провадження № 2/712/3292/13

21 жовтня 2013 року Соснівський районний суд м. Черкаси розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Черкаської міської ради про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, - встановив

Позивачі звернулися до суду з позовом до Черкаської міської ради про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним.

Позов обґрунтовували тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.01.1996 року органом приватизації Соснівського райвиконкому їм була передана у власність квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до даного свідоцтва квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Між тим, ОСОБА_4 помер 08.07.1992 року, тобто за 4 роки до приватизації квартири.

Таким чином, ОСОБА_4 був включений в свідоцтво про право власності на житло помилково.

Просили визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 16.01.1996 року органом приватизації Соснівського райвиконкому м. Черкаси на квартиру АДРЕСА_1 в частині приватизації на ім.»я ОСОБА_4.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 не заперечував проти позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини і визначені них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.10.1996 року, видане органом приватизації Соснівського райвиконкому, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сімї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно свідоцтва про смерть № 319168 від 09.07.1992 року ОСОБА_4 помер 09 липня 1992 року, тому був включений в свідоцтво про право власності на житло помилково, оскільки помер ще за 4 роки до приватизації квартири.

За таких обставин, під час приватизації АДРЕСА_2, було допущено помилку, тому суд вважає, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Черкаської міської ради про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним підлягає до задоволення.

Керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.. 21 ЦК України, ст. 64 ЖК України, ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, - вирішив

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Черкаської міської ради про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним задовольнити.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 16.01.1996 року органом приватизації Соснівського райвиконкому м. Черкаси на квартиру АДРЕСА_1 в частині приватизації на ім»я ОСОБА_4.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Соснівський районний суд м. Черкаси шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Справа №2-642

20 березня 2008р. Уманський міськрайоний суд Черкаської областірозглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманського міськвиконкому, третя особа ОСОБА_2про визнання приватизації житла недійсною встановив

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уманського міськвиконкому, третя особа ОСОБА_2про визнання приватизації житла недійсною.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що ОСОБА_1 проживав та був прописаний по АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_3 та братом. 26.07.1996 року ОСОБА_1 поступив до Харківського інституту льотчиків ВПС, 17.01.1997 року виписався з м. Умані, тому що навчався у м. Харків, в подальшому проходив службу в ЗС України. В 1996 році його мати вирішила приватизувати квартиру, а так як на той момент ОСОБА_1 був там прописаний, хоч і не проживав, тому вона вирішила приватизувати квартиру на трьох членів сім'ї. Після приватизації квартири мати отримала свідоцтво № 6966 від 05 грудня 1996 року на право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної сумісної власності всім членам сім'ї. Відповідно до п.2 ст.8 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду » від 19 червня 1992 року, передача найманих квартир здійснюється у спільну сумісну власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в одній квартирі. На момент приватизації квартири ОСОБА_1 був відсутній у м. Умані, йому ніхто не роз'яснив правових наслідків приватизації, і згоди на неї він не давав, а тому відповідно до ст.328 ЦК України не було підстав для набуття ним права власності на частку у приватизованій квартирі. Це порушує його право в майбутньому на отримання та приватизацію житла, тому він змушений звернутися досуду та просить визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що приватизація проведена правильно так як в довідці стояв підпис, хто поставив підпис вона не знає, те що за позивача розписалася мама вона не знала.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала і пояснила, що вона дійсно коли проводилася приватизація не спитала дозволу сина, а підпис за нього поставила сама.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, так як в судовому засіданні достовірно встановлено, що на момент проведення приватизації позивач ОСОБА_1 проживав в м. Харків, проте що мати приватизовує квартиру нічого не знав, дозволу на приватизацію не надавав, правових наслідків приватизації йому ніхто не роз'яснював, а підпис у довідці за нього поставила мати. Так як згідно п.2 ст.8 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду » від 19 червня 1992 року, передача найманих квартир здійснюється у спільну сумісну власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в одній квартирі, то суд вважає, що приватизацію квартири АДРЕСА_1 здійснено незаконно, тому вважає за правильне визнати її не дійсною.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду », ст.328 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,209,212, 213- 215 ЦПК України , суд - вирішив

Визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 не дійсною.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Справа № 2-а-100 2008 рік

28 травня 2008 року Оболонський районний суд м. Києва розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до КП" Служба замовника житлово - комунальних послуг" Оболонського району в м. Києві про встановлення порушенного права та визнання безпідставною відмови у приватизації жилого приміщення в будинку державного житлового фонду, встановив щ�� Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до КП" Служба замовника житлово - комунальних послуг" Оболонського району в м. Києві про встановлення порушеного права та визнання безпідставною відмови у приватизації жилого приміщення в будинку державного житлового фонду, посилаючись на те, що у серпні 2000 року відбулася приватизація квартири у АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло. В даній приватизації приймала участь позивачка та її матір. Відповідно до документів наданих органом приватизації квартира за вказаною адресою має загальну площу 30, 4 кв. м. У червні 2005 року позивачу було надане приміщення для помешкання за адресою АДРЕСА_2, яке знаходилося у службовому житловому фонді, згідно ордеру № 000117. У червні 2007 року дана квартира була переведена у законному порядку з службового житлового фонду до державного житлового фонду, тобто змінений статус та виданий новий ордер серії" Б" на підставі якого позивачка займає дане житлове приміщення. В жовтні 2007 року позивачка звернулася з відповідною заявою до відповідачів щоб оформити приватизацію жилого приміщення за адресою АДРЕСА_2. Відповідачі відмовляють їй у приватизації вказаної квартири, посилаючись на те, що вона використала своє право на приватизацію.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримали, в повному обсязі, з підстав, вказаних у позовній заяві та просили суд винести постанову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До початку судового засідання надали до суду заяву в якій просили розглядати справу без їхньої участі.

Суд, заслухавши пояснення пр-ка позивачки, перевіривши матеріали справи встановив наступне:

У 2000р. квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_2 (а.с.8).

17.06.2005р. ОСОБА_1 було надане приміщення для помешкання за адресою АДРЕСА_2, яке знаходилося у службовому житловому фонді, згідно ордеру № 000117.( а.с.12).

18 червні 2007 року дана квартира була переведена у законному порядку з службового житлового фонду до державного житлового фонду, тобто змінений статус та виданий новий ордер серії -" Б" на підставі якого позивачка займає дане житлове приміщення( а. с. 13).

На даний момент в даній квартирі зареєстрована та проживає позивачка (а.с.16). Звернувшись до відповідача з заявою про приватизацію вказаної квартири ОСОБА_1 отримала відмову, з посиланням на те, що вона вже використала своє право на приватизацію.

Відповідно до ст. 5 Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду" кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до п. 10 ст. 8 Закону України" Про приватизацію державного житлового фонду" - орган приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир( будинків) у приватизації займаного ними житла.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка використала своє право на приватизацію, приватизувавши частку квартири АДРЕСА_1.

Згідно до довідки № 302 від 03.08.2007 року, вказує на залишок не використаної позивачем квадратних метрів загальної площі, а саме право на безоплатну приватизацію житла використано в обсязі 15,2 кв. м. при нормі 26 кв. м. загальної площі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5 Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 6, 17,158 - 163 КАС України суд, постановив:

Позов ОСОБА_1 до КП" Служба замовника житлово -комунальних послуг" Оболонського району в м. Києві про встановлення порушеного права та визнання безпідставною відмови у приватизації жилого приміщення в будинку державного житлового фонду задовольнити.

Визнати відмову у приватизації жилого приміщення в будинку державного житлового фонду за адресою: АДРЕСА_2 не чинною.

Зобов'язати КП" Служба замовника житлово - комунальних послуг" Оболонського району в м. Києві оформити приватизації жилого приміщення за адресою АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_1. Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня її проголошення . Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.


Наша оценка 5 на основе 2 отзывов Google