9: 00-18: 00 без обіду сб, нд: вихідні
+380 67 503 05 30 +380 50 406 65 36

Договір позики, як визнати його недійсним

Відповідно до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Договір позики, який позичальник не підписував та на підписання якого не уповноважував інших осіб має визнаватись недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225
ЦК України тощо), то такий правочин є оспорюваним.

Якщо аналізувати судову практику, то суди встановлюючи, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. Підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв’язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

У такому випадку необхідно провести судову почеркознавчу експертизу, оскільки заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може доводитися свідченням свідків.

Якщо відсутні докази того, що позикодавець не передавав позичальнику кошти за договором позики та за відсутності передбачених законом підстав нікчемності такого договору, особа, яка оспорює факт підписання нею такого договору позики має звертатись до суду із вимогою про визнання цього договору недійсним. Відсутність її підпису на цьому договорі встановлюється висновком експерта. 

Предметом договору позики є як грошові кошти, так й інші рухомі речі, що визначені родовими, а не індивідуальними ознаками (як, наприклад, у позовах про витребування майна з чужого незаконного володіння). Тобто майно, яке є предметом позики, переходить у власність позичальника та перестає бути об'єктом власності позикодавця, який має право претендувати лише на повернення аналогічних за кількістю речей того ж роду і такої ж якості, а не того самого майна, що було передане в позику.

Законодавство України визначає, які речі не можуть бути предметом договору позики або обмежені в цивільному обороті, проте, як свідчить судова практика, найчастіше предметом договору позики є саме гроші. Найскладнішим для судів виявилося питання про те, чи може використовуватись іноземна валюта як предмет позики, оскільки ще донедавна відповідь на нього була практично однозначною - не може. Вона ґрунтувалась, зокрема, на нормі ст. 168 ЦК УРСР 1963 р., такою була й судова практика й відповідні угоди визнавались недійсними.

Цивільний кодекс не містить граничних розмірів процентних ставок за договором позики, проте такі обмеження можуть міститися в законодавчих актах. Якщо таких обмежень не встановлено, тим не менше, це не означає, що позикодавець може нав'язати будь-який розмір процентної плати.

У договорі позики, як правило, встановлюють просту процентну ставку, яка не змінюється протягом всього періоду, проте трапляється (в основному в кредитних договорах) так звана «плаваюча» процентна ставка, величина якої залежить від визначених договором умов.

Згідно з ст. 1048 ЦК проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо відсутня інша домовленість між сторонами. Отже, сторони можуть домовитися, скажімо, що проценти виплачуються не щомісяця, а збільшують суму позики тощо. 

ЦК не містить граничних розмірів процентних ставок за договором позики, проте такі обмеження можуть міститися в законодавчих актах8. Якщо таких обмежень не встановлено, тим не менше, це не означає, що позикодавець може нав'язати будь-який розмір процентної плати. У цьому випадку діє загальне положення ст. 13 ЦК про межі здійснення цивільних прав і не зловживання ними. Це дає можливість позичальнику у разі встановлення високих процентів або застосування методики нарахування складних процентів (проценти на проценти за ч. 1 ст. 1048 ЦК) оспорювати їх і доводити в судовому порядку їх завищений характер з метою зменшення процентної ставки. За певних обставин можна заявляти вимоги про недійсність умов договору позики про розмір чи методику обчислення процентів за загальними правилами ЦК про недійсність правочинів. У разі задоволення позову в цій частині проценти все ж таки доведеться сплачувати, але в розмірі, визначеному законом. 

Якщо в договорі позики немає умов про застосування відповідальності у вигляді збільшеного розміру процентів чи неустойки, позичальник зобов'язаний сплатити на підставі ч. 1 ст. 1050 ЦК грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу з дня, якого позика повинна бути повернена, до дня її повернення незалежно від сплати процентів, передбачених ч. 1 ст. 1048 ЦК (плата за позику). В такому разі можна говорити про те, що позичальник в деяких випадках вимушений буде сплатити позикодавцю грошову суму, що в декілька разів перевищує саму суму позики, проте, як правило, договір позики укладається на прохання позичальника, умови договору ними обговорюються, що є свободою договору.

.


Наша оценка 5 на основе 2 отзывов Google