9: 00-18: 00 без обіду сб, нд: вихідні
+380 67 503 05 30 +380 50 406 65 36

Оскарження безпiдставно нарахованих сум банками

Професійні юридичні послуги юристів ЮК "Юридичні партнери" по спорах з банками

Що робити якщо банк подає до суду за несплату кредиту?
Як повернути депозит з банку, у якого почалися проблеми з виплатою по зобов'язаннях
Судові спори з банками, кредитні спори, захист позичальників

ПОВНИЙ СПЕКТР ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ

Юридична компанія "Юридичні партнери"

 
Ми надаємо, високоякісну юридичну допомогу у вирішенні правових питань будь-якої складності.
Замовити
 
 
Надаємо правові послуги з цивільних питань і по кримінальним справам (в тому числі по економічним злочинам), а також спеціалізуємося на операціях з нерухомістю.
Замовити
 
 
Аналіз ситуації, експертна оцінка, пошук оптимального рішення - і позитивний результат
Замовити
 
Попередня консультація
+380 67 503 05 30
 
Замовити

 Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК України).
Зобов’язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом ( ч.2 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600,601,604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.(ст.599 ЦК України)
Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
Виконання зобов’язання – це здійснення його сторонами покладених на них прав обов’язків, що складають зміст зобов’язання.
Цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до порушника санкцій, у результаті чого до останнього наступають несприятливі економічні та правові наслідки.
Економічним змістом такої відповідальності є перерозподіл майнових втрат, викликаних порушенням зобов’язання: через механізм відповідальності ці втрати перекладаються на особу - правопорушника – несправного боржника. За правовою природою стягнення неустойки, як і відшкодування збитків також є компенсацією майнових втрат кредитора, але в розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно з відшкодуванням збитків, порядку. Яскраво виражений компенсаційний характер мають і вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних (ст.625 ЦК України).
Однім з поширених видів цивільно-правової відповідальності у сучасній правозастосовчій судовій практиці є покладення на боржника обов'язку відшкодування завданих ним збитків через накладення грошового зобов'язання.
Грошове зобов'язання – це зобов'язання по сплаті певної грошової суми, яке повинно припинятися шляхом його належного виконання. Гроші є особливим об'єктом цивільних прав. Вони завжди замінні, не втрачають своїх властивостей у процесі використання в майновому обороті, їм притаманне прирощення. У зв'язку з цим у грошових зобов'язаннях виключається неможливість їх виконання. Стаття 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Особливістю застосування ст.625 ЦК України є можливість зобов'язати боржника у разі невиконання ним свого грошового зобов'язання (за договором кредиту, іпотеки, позики тощо) сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання є неустойка, яка нараховується у певному проценті до розміру боргу.
Для того, щоб перенести майнові втрати кредитора на боржника -відповідача, суду належить мати достатню для цього підставу – сукупність умов цивільно-правової відповідальності, докази як виникнення договірних правовідносин, так і факту їх порушення боржником.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов'язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст.549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч.2 ст.625 ЦК України). Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:
- застосування виключно у грошових зобов’язаннях;
- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;
- триваючий характер: нарахування пені за кожний день прострочення.

Сучасна вітчизняна юридична наука розрізняє види неустойки залежно від її співвідношення зі збитками:
- виключна неустойка, після стягнення якої збитки не відшкодовуються;
- залікова неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою;
- альтернативна неустойка – за вибором кредитора він може стягнути або неустойку або збитки;
- штрафна неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються у повному обсязі.
Отже, п.1 ст.624 ЦК України встановлює загальне правило, за яким якщо у разі порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
Тобто ЦК України передбачає застосування передусім штрафної неустойки. Водночас п.п.2., 3 ст.624 ЦК України передбачають можливість змінити в договорі це загальне правило і застосувати виключну, залікову або альтернативну неустойку.
У переважній більшості випадків розглянутих позовів судами Харківської області встановлено, що сторони зобов'язань в умовах договору або взагалі не обговорювали можливість застосування ст.625 ЦК України, або не передбачали спеціально знижений % (менше 3%) відшкодування.
Цивільний кодекс України, регулюючи відносини між особами, які не є суб’єктами господарювання, більш суворо підходить до визначення розміру відповідальності порушників зобов’язань, причому саме у випадку, коли розмір цієї відповідальності не визначений у договорі.
Тому місцеві суди, керуючись змістом ч.2 ст.625 ЦК України стягували з боржників індекс інфляції та проценти.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в 1 рік. Разом з тим, суди враховують, що вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо основного зобов’язання.
У випадку, якщо неустойкою забезпечується виконання зобов’язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.
Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки фактично означає можливість стягнення неустойки за 1 рік, якщо не сплинув строк позовної давності щодо основної вимоги.
У ч.3 ст.551 ЦК України зазначено, що суд має право зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з боржника, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок порушення зобов’язання боржником та а наявності інших обставин, що мають істотне значення. При цьому ЦК України не містить переліку цих обставин, але судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов’язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише до відсотків, які нараховуються як неустойка та не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст.ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу (постанова №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012).
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. ОРОщмі
Розмір пені, передбачений ст..1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період. За який сплачується пеня.
Положення статті 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Це стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Відповідно до ч.1 ст.546, ст..549 ЦК України зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).
Аналіз судової практики Харківської області показав, що суди здебільшого приймають рішення про одночасне стягнення штрафу та пені за позовами банківських установ до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Підставами одночасного стягнення є зміст укладених договорів, положеннями яких це прямо передбачено. Такі умови стягнення передбачені у договорах банків ПАТ КБ Приватбанк, ПАТ КБ Надра, ПАТ Раффайзен банк Аваль та ін.
Як встановлено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). При цьому згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
- припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
- зміна умов зобов’язання;
- сплата неустойки;
- відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття і не припинилися внаслідок його смерті.
Смерть однієї зі сторін зобов'язання за загальним правилом не призводить до припинення зобов'язання. Згідно із ч. 2 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов'язане з особою кредитора.
У зобов'язаннях, не пов'язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов'язань. У такому разі відбувається перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - спадкоємців.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов'язанні є правонаступництво.
Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір у силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.


Наша оценка 5 на основе 2 отзывов Google