9: 00-18: 00 без обіду сб, нд: вихідні
+380 67 503 05 30 +380 50 406 65 36

Антимонопольне законодавство

Антимонопольне законодавство – закони, спрямовані па обмеження діяльності монополій, а також законодавство про нечесну конкуренцію, нечесну торгівлю тощо.
Антимонопо́льне законода́вство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.
Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів.
В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:
Про захист від недобросовісної конкуренції
Про захист економічної конкуренції.
Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:
організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних форм і розмірів підприємств;
економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного утворення цін;
економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;
адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями, організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;
недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.
Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових відносин і піднесення економіки держави.
З метою захисту інтересів наших клієнтів в сфері антимонопольного та конкурентного права, ми надаємо наступні послуги:
захист клієнтів від недобросовісних дій з боку конкурентів, в т.ч. в рамках процедур Антимонопольного комітету України;
консультування клієнтів з питань правового взаємозв'язку інтелектуальної власності і конкуренції;
структурування ліцензійних договорів, договорів щодо стратегічних союзів та інших договорів з метою мінімізації ризиків порушення конкурентного законодавства;
представництво інтересів клієнтів в Антимонопольному комітеті України в ході розслідувань і судових розглядів, а також судових суперечок, пов'язаних з порушенням прав, та інших приватноправових спорів щодо антимонопольних питань та питань інтелектуальної власності;
консультування з питань придбання виняткових прав інтелектуальної власності, необхідне отримання дозволу Антимонопольного комітету України.
визначення основних ризиків, пов'язаних з дотриманням антимонопольного законодавства в частині координації спільної діяльності з конкурентами, в тому числі щодо об'єктів інтелектуальної власності;
захист інтересів клієнтів при проведенні перевірок з питань дотримання антимонопольного законодавства;
консультування, надання правових висновків з питань застосування антимонопольного законодавства України;
підготовка відповідних запитів та юридичний супровід питань отримання висновків Антимонопольного комітету України щодо відповідності дій суб'єктів господарювання вимогам антимонопольного законодавства України;
підготовка процесуальних документів, захист інтересів клієнтів з питань оскарження антиконкурентних дій органів державної влади, управління та контролю;
представництво і захист інтересів клієнтів у справах про порушення антимонопольного законодавства;
представництво і захист інтересів клієнтів у справах про незаконне використання знаків і товарів для послуг, комерційних найменувань, недобросовісної реклами і в інших випадках нанесення клієнтам шкоди внаслідок недобросовісної конкуренції;
юридичний супровід питання отримання дозволів на здійснення суб'єктами господарювання узгоджених дій;
юридичний супровід питань отримання в органах Антимонопольного комітету України дозволів на концентрацію суб'єктів господарювання.
Для того щоб розібратись в цьому питанні можна ознайомитись з оглядовим листом вищого господарського суду України.
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
25.11.2009 N 01-08/627
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)
У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.
1. За приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) для встановлення такого порушення, як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування у вигляді надання окремому суб'єкту господарювання переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження чи спотворення конкуренції, не має значення, чи займає відповідний суб'єкт господарювання монопольне становище.
Комунальне підприємство звернулося до господарського суду з позовом про скасування рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у справі про порушення виконавчим комітетом міської ради законодавства про захист економічної конкуренції. Таке порушення полягало в тому, що виконавчий комітет надав комунальному підприємству, яке є конкурентом інших рекламних агентств на ринку зовнішньої реклами, переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження чи спотворення конкуренції.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення про відмову в задоволенні позову, комунальне підприємство посилалося на помилковість висновку господарських судів про те, що оспорюване рішення Антимонопольного комітету не стосується прав та охоронюваних законом інтересів комунального підприємства. На думку скаржника, цим рішенням визначено частку комунального підприємства на ринку відповідних послуг в розмірі 37% і це є підставою для прийняття рішення про примусовий поділ комунального підприємства відповідно до статті 53 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон).
Проте доводи скаржника судом касаційної інстанції визнано помилковими, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону ( 2210-14 ) порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Саме це порушення тягне за собою відповідальність, встановлену Законом ( 2210-14 ), одним з видів якої відповідно до статті 53 Закону ( 2210-14 ) є примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Водночас саме по собі зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого становища) не є порушенням у розумінні
Закону ( 2210-14 ).
Що ж до оспорюваного рішення Антимонопольного комітету України, то цим рішенням не визначався факт зайняття комунальним підприємством монопольного становища на ринку розміщення зовнішньої реклами, а лише встановлено, що частка цього підприємства на відповідному ринку протягом досліджуваного періоду зросла до 37%. За приписами Закону ( 2210-14 ) для встановлення такого порушення, як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування у вигляді надання окремому суб'єкту господарювання переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження чи спотворення конкуренції, не має значення, чи займає відповідний суб'єкт господарювання монопольне становище (постанова Вищого господарського суду України від 03.03.2009 N 20/119).
2. Господарський суд не вправі ні самостійно, ані шляхом призначення судової експертизи визначати наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на певному товарному ринку.
Приймаючи судове рішення про задоволення позову про визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, пов'язаного із зловживанням Залізницею своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з виконання маневрових робіт, господарський суд виходив з того, що зайняття Залізницею монопольного (домінуючого) становища на відповідному ринку спростовується висновком судової експертизи.
Проте, призначаючи судову експертизу, господарський суд не взяв до уваги таке.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень віднесено до повноважень названого Комітету. За приписами частини четвертої цієї ж статті здійснення відповідних повноважень іншими органами державної влади не допускається.
Отже, господарський суд не вправі був ні самостійно, ані шляхом призначення судової експертизи визначати наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища Залізниці на певному товарному ринку.
Висновок про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Таке дослідження проводиться органом Антимонопольного комітету України в порядку, передбаченому Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 N 49-р ( z0317-02 ) (далі - Методика), розробленою відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ).
Отже, зазначений висновок є підсумком правової оцінки фактичних обставин, установлених органом Антимонопольного комітету України у проведенні відповідного дослідження згідно з Методикою ( z0317-02 ).
Відтак питання про наявність або відсутність підстав вважати, що Залізниця займала монопольне (домінуюче) становище на певному ринку, було правовим і мало з'ясовуватись територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, а господарський суд, розглядаючи дану справу, в свою чергу, повинен був перевірити правильність застосування названим відділенням норм Методики ( z0317-02 ) у вирішенні даного питання (постанова Вищого господарського суду України від 10.02.2009 N 4/44а).
3. Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як узгоджених антиконкурентних дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливості настання таких наслідків.
Спиртові заводи звернулися до господарського суду з позовними заявами, які господарським судом були об'єднані для спільного розгляду, про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у частині визнання дій спиртових заводів антиконкурентними узгодженими діями та стягнення штрафу.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено повністю. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Законів України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) та "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) виходили з того, що рішення прийнято Антимонопольним комітетом України у межах його компетенції та відповідно до норм законодавства України, а позовні вимоги матеріалами справи не підтверджуються і є необґрунтованими.
Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій у цій справі з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
За приписами статті 6 Закону ( 2210-14 ) такими діями є:
- узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;
- вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Судовими інстанціями у справі встановлено, зокрема, що спиртові заводи - позивачі протягом 2-х днів зверталися до обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з листами, в яких повідомили про встановлення однакових цін на свою продукцію. З аналізу відповідних листів спиртових заводів вбачається, що переважна більшість останніх запропонували зазначеному об'єднанню (яке укладає договори комісії на продаж спирту етилового з кожним спиртовим заводом) підвищити відпускні ціни на спирт та встановити їх на однаковому рівні залежно від марки.
Внаслідок узгодження спиртовими заводами цін на спирт було усунуто один з найважливіших факторів конкурентної боротьби - ціну товару, що з огляду на обсяг ринку, охоплений узгодженими діями (близько 75 відсотків) призвело до обмеження конкуренції на ринку спирту.
Таким чином, позивачами було вчинено порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 Закону ( 2210-14 ) у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які призвели до обмеження конкуренції на ринку спирту.
За змістом приписів статті 6 Закону ( 2210-14 ) для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як узгоджених антиконкурентних дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливості настання таких наслідків (постанова Вищого господарського суду України від 10.02.2009 N 45/74).
4. Твердження скаржника про те, що перебіг строку для надання інформації на запит територіального відділення Антимонопольного комітету України, встановленого головою цього відділення, починається від дня фактичного отримання цього запиту керівником суб'єкта господарювання, суперечить чинному законодавству, згідно з яким поштові відправлення належать відправникам до моменту вручення адресатам, якщо вони не вилучені відповідно до закону.
Підприємство звернулося до господарського суду з позовом про визнання неправосмірним та скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким неподання Підприємством інформації на запит останнього визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і накладено штраф.
У поданні даного позову та касаційної скарги Підприємство виходило, зокрема, з того, що, на його думку, початок перебігу строку для надання інформації на запит територіального відділення Антимонопольного комітету України починається від дня отримання цього запиту керівником Підприємства, а не від дня вручення відповідного поштового відправлення.
Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, Вищий господарський суд України зауважив таке.
Пункт 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) визначає як порушення законодавства про захист економічної конкуренції неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки. За таке порушення накладається штраф згідно із статтею 52 названого Закону ( 2210-14 ).
Пунктом 105 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 N 1155 ( 1155-2002-п ) (чинних на момент вручення уповноваженій особі Підприємства запиту територіального відділення Антимонопольного комітету України), передбачено, що адресат може уповноважити іншу особу на одержання поштового відправлення (поштового переказу) за довіреністю, що посвідчується в установленому законодавством порядку.
Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідний запит територіального відділення Антимонопольного комітету України було надіслано рекомендованим поштовим відправленням та вручено уповноваженому представнику позивача.
Таким чином, твердження скаржника про те, що перебіг строку для надання інформації на запит територіального відділення Антимонопольного комітету України, встановленого головою цього відділення, починається від дня фактичного отримання цього запиту керівником Підприємства суперечить, зокрема, згаданому пункту 105 Правил надання послуг поштового зв'язку ( 1155-2002-п ), та абзацу четвертому статті 19 Закону України "Про поштовий зв'язок" ( 2759-14 ), згідно з яким поштові відправлення належать відправникам до моменту вручення адресатам, якщо вони не вилучені відповідно до закону. Тобто з моменту вручення в установленому порядку поштового відправлення воно належить адресатові (постанова Вищого господарського суду України від 13.10.2009 N 5/46-09).
5. Одночасне підвищення всіма перевізниками (у тому числі позивачем у справі) тарифів на перевезення пасажирів на певному маршруті, встановлення їх на однаковому рівні без об'єктивних на те причин (з перевищенням визначеного уповноваженим органом граничного рівня) вірно зазначено господарським судом як порушення конкуренційного законодавства.
Підприємець звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання рішення адміністративної колегії відділення Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції недійсним у частині визнання дій Підприємця антиконкурентними узгодженими діями та стягнення з нього штрафу.
Рішенням господарського суду позов Підприємця задоволено. У прийнятті даного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що оспорюваним рішенням відділення Антимонопольного комітету України не доведено наявності в діях зазначених у цьому рішенні суб'єктів господарювання ознак антиконкурентних узгоджених дій.
Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вищий господарський суд України, залишаючи оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, зазначив таке.
Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Такими діями, зокрема, визнаються:
- узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;
- узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) тарифи на перевезення автомобільним транспортом підлягають державному регулюванню, яке здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 10 цього Закону ( 2344-14 ) тарифна політика на автомобільному транспорті сприяє, зокрема, стимулюванню конкуренції та появі нових суб'єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту.
Статтею 11 Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) встановлено, що надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб; соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Таким чином, саме органи державної влади уповноважені встановлювати граничні тарифи на перевезення пасажирів маршрутами загального користування, і відповідно ці граничні тарифи відображають економічно обґрунтовано вартість зазначених послуг.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд вірно зазначив, що одночасне підвищення всіма перевізниками (у тому числі позивачем у справі) тарифів на перевезення пасажирів на певному маршруті, встановлення їх на однаковому рівні без об'єктивних на те причин (з перевищенням визначеного уповноваженим органом граничного рівня) свідчить про антиконкурентну узгоджену поведінку цих суб'єктів господарювання. Відповідне порушення конкурентного законодавства, допущене, зокрема, позивачем, було встановлено оспорюваним рішенням відділення Антимонопольного комітету України. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову Підприємця про визнання оспорюваного рішення відділення Антимонопольного комітету України частково недійсним (постанова Вищого господарського суду України від 17.03.2009 N 2-24/2418-2008).
Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленко
А тепер приклади із судової практики.
Справа № 16/105
Позивач: Івано-Франківське обласне територіальне відділення антимонопольного комітету України. вул.Незалежності,6, головпоштамт,а/с22, м.Івано-Франківськ,76000
Відповідач: ТзОВ Торгова мережа "Фаворит".вул.Івасюка, 62, м.Івано-Франківськ,76000
Представники:
Від позивача: Країло Роман Я. - гол. спеціаліст відділу розслідувнь, (довіреність №01-31/641 від 22.07.08р.)від відповідача: не з"явився.
До початку розгляду справи, стороні роз"яснено права і обов"язки, передбачені ст. 22 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: заявлено позов про стягнення штрафних санкцій в сумі 27375,00 грн. за порушення антимонопольного законодавства.
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, з"ясувавши її фактичні обставини, суд -встановив
Івано-Франківським обласним територіальним відділенням антимонопольного комітету України, проведена перевірка дотримання вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", під-час якої встановлено, що ТзОВ "ТМ "Фаворит" та ВАТ "Івано-Франківський хлібокомбінат" узгодили свої дії на ринку реалізації хліба і хлібобулочних виробів.
Зокрема, між ними були укладені додаткові договори, поряд з осоновним Договором на постачання продукції, що призвело до завищення собівартості продукції, а отже і оптово- роздрібних цін.
Своїми діями Відповідачем порушено вимоги ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які виразились в узгодженні дій суб"єктів господарювання, що стосуються цін чи інших умов придбання або реалізації товарів.
За наслідками перевірки, адміністративною колегією Івано-Франківського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України винесено рішення №10 від 03.06.2008 р. у справі 5/ІІ-2008 "Про припинення порушення конкуренційного законодавства" та накладено на Відповідача штраф у розмірі 15000,00 грн.
Вказане рішення було надіслане Відповідачу для виконання і отримано ним 06.06.2008р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення №8708689.
Відповідно до ст. 56 Закону, рішення органів Антимонопольного комітету України є обов"зковим до виконання.
Статтею 60 Закону передбачений порядок оскарження рішень та встановлений двомісячний термін з дня його одержання. Цей строк не може бути відновлений.
Однак, відповідач не скористався своїм правом на оскарження рішення органу Антимонополь-ного комітету, а також не провів оплату накладеного на нього стягнення у визначений законом строк.
На неодноразові нагадування Позивача, Відповідач також не відреагував.
Статтею 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу сплачується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
На підставі наведеної норми Закону, станом на 30.09.2008р. Відповідачу нарахована пеня в сумі 12375,00 грн.
В процесі розгляду справи, Позивачем подано суду клопотання про збільшення суми пені, яка станом на 03.12.2008р., складає 15000,00 грн.
Загальний борг Відповідача становить 30000,00 грн., який Позивач просить суд стягнути в примусовому порядку на підставі судового рішення.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві.
Відповідач відзив на позов не подав, представник в судове засідання не з"явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Положеннями ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не подано суду жодного доказу в підтвердження оплати штрафних санкцій за порушення конкуренційного законодавства та пені за прострочення сплати штрафу.
Відповідно до положень ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути спір, приймаючи до уваги докази, долучені Позивачем до матеріалів справи.
Заслухавши в судовому засіданні доводи представника Позивача, дослідивши обставини у справі і подані ним докази, суд вважає їх належними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, оскільки Відповідачем порушені вимоги ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що виразилося у погодженні дій на ринку реалізації хліба і хлібобулочних виробів, в частині укладення додаткових договорів поряд з основнеим Договором на постачання продукції.
Укладення додаткових договорів спричинило завищення собівартості продукції, а отже і оптово- роздрібних цін на цю продукцію.
Суд вважає правомірним застосування до Відповідача штрафних санкцій, передбачених ст. 52 Закону в розмірі 15000,00 грн.
Оскільки, відповідач не провів оплту суми штрафу у визначений ст.60 Закону строк, йому підставно була нарахована пеня в сумі 15000,00 грн.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, підтверджені доданими до матеріалів спрви документами, а тому підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають стягненню з Відповідача до державного бюджету.
На підставі викладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 6, 52, 56, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", керуючись ст.33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -ВИРІШИВ:
Позов задоволити.
Стягнути з Відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова мережа "Фаворит"( вул. Івасюка, 62, м.Івано-Франківськ) на користь Позивача, Івано-Франківське обласне територіальне відділення антимонопольного комітету України ( вул.Незалежності,6, головпоштамт, а/с22, м.Івано-Франківськ,76000; код 20548378) - 15000,00грн. - штрафних санкцій за порушення конкуренційного законодавства та 15000,00грн. пені за прострочення сплати штрафу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили та направити Позивачу.
Стягнути з Відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова мережа "Фаворит" ( вул. Івасюка, 62, м.Івано-Франківськ) в дохід державного бюджету (отримувач: УДК, м.Івано-Франківськ; банк отримувача: ГУДК України в Івано-Франківській області, МФО 836014, р/р 31113095700002, код ЄДРПОУ 20568100, код платежу 22090200) - 300,00 грн. державного мита, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова мережа "Фаворит" ( вул. Івасюка, 62, м.Івано-Франківськ) - 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу ( отримувач: Державний бюджет м.Івано-Франківська, код ЄДРПОУ, отримувач: 20568100, р/р 31216259700002, банк- ГУДК України в Івано-Франківській області, МФО 836014, код платежу 22050000), про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Справа № 903/134/13-г
Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справіза позовом Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс", с. Старовойтове, Любомльський район
про стягнення пені за прострочення сплати штрафу у сумі 135 грн.
від позивача: Міськів Т.І. (довіреність від 14.01.2013р. №7)
від відповідача: н/з
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представника позивача не поступало.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: позивач - Волинське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно - Сервіс Плюс" про стягнення пені за прострочення сплати штрафу у сумі 9 060 грн.
Через канцелярію суду Волинським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України подано клопотання від 06.03.2013р. №20/1.25-591 про зміну розміру позовних вимог. Останній зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" територіальне відділення просило суд стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати штрафу у розмірі 9 060 грн., зарахувавши їх відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік". Зазначений розмір пені за прострочення сплати штрафу - 9 060 грн. було визначено територіальним відділенням станом на 03.02.2013р. включно.
Зазначає, що 20.02.2013р. та 05.03.2013 р. товариство надало територіальному відділенню копії платіжних доручень про сплату пені. А саме платіжне доручення №20 від 20.02.2013р. про сплату 7 560 грн. та платіжне доручення №2571.139.1 від 05.03.2013р. про сплату 1 500 грн., що в загальній сумі становить 9 060 грн.
У зв'язку з призначенням розгляду справи збільшений загальний термін прострочення сплати пені за порушення конкуренційного законодавства України до дати повної сплати штрафу.
Вказує, що згідно з ч.5 ст. 56 Закону за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Станом на 13.02.2013р. (день винесення ухвали господарського суду Волинської області) фактично товариство зобов'язано сплатити пеню в сумі 135 грн.
Судом відповідно до ст. 22 ГПК України дане клопотання прийняте.
Ухвалами господарського суду Волинської області від 06.03.2013 року та від 20.03.2013 року розгляд справи відкладався у зв'язку із відсутністю представника відповідача та не наданням витребовуваних документів.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, вимоги ухвал суду від 06.03.2013р., від 20.03.2013 року не виконав. Поштовим повідомленням №4301031471782 підтверджується отримання відповідачем 28.03.2013р. копії ухвали суду від 20.03.2013 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд Волинської області,- Встановив:
рішенням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.01.2012р. №1 у справі №78-11 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», визнано що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно - Сервіс Плюс» (Волинська обл., Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників , 7А код ЄДРПОУ 34313877) щодо використання без дозволу ПП «Лукойл - Україна» та ВАТ «Лукойл» позначення «Лікойл», яке є схожим до ступеня змішування зі знаком для товарів і послуг «Лукойл», використання червоного і білого кольорів у дизайні АЗС «Лікойл», дизайну споруд/конструкцій, які є схожими до ступеня змішування із корпоративними кольорами та дизайном споруд/конструкцій АЗС «Лукойл», що може призвести до змішування з діяльністю ПП «Лукойл - Україна», яке має пріоритет на їх використання, є порушенням, передбаченим статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді неправомірного використання знака для товарів та послуг «Лукойл» та інших позначень (червоного та білого кольорів) у дизайні АЗС (а.с.9 - 14).
За вчинене порушення відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» на ТзОВ «Техно - Сервіс Плюс» було накладено штраф у розмірі 10 000 грн.
Пунктом 3 даного рішення зобов'язано відповідача протягом трьохмісячного строку з дня одержання цього рішення припинити порушення вказане в п.1 даного рішення, чи усунути в інший спосіб можливість змішування товарів.
Відповідно до ч.3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Комітету, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Рішення, яке напрявлялось відповідачу згідно супровідного листа територіального відділення від 18.01.2012р. №26/1.34-155 (а.с. 15).
Листом від 03.02.2012р. №03/02/12 відповідач звернувся до територіального відділення з проханням розстрочити сплату штрафу (штраф за порушення законодавства про захист економічної конкуренції згідно рішення від 17.01.2012р. №1) (а.с. 16).
Згідно з ч.6 ст. 56 Закону за заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.
Рішенням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.02.2012р. №8 ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» було розстрочено сплату штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладеного рішенням адміністративної колегії територіального відділення від 17.01.2012р. №1, за умови сплати штрафу в розмірі 10 000 грн. рівними частинами по 1 000, 00 грн. щомісячно протягом березня - грудня 2012 року (а.с.17 - 18).
Станом на 05.02.2013р. відповідачем не сплачено пеню за прострочення сплати штрафу за період серпень - грудень 2012 року у розмірі 9 060 грн. Згідно з ч. 5 ст. 56 Закону, за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Після порушення провадження у справі відповідачем сплачено суму заявлених вимог у сумі 9 060 грн.
У зв'язку з призначенням розгляду справи збільшений загальний термін прострочення сплати пені за порушення конкуренційного законодавства України до дати повної сплати штрафу.
Згідно з ч.5 ст. 56 Закону за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Станом на 13.02.2013р. (день винесення ухвали господарського суду Волинської області) фактично товариство зобов'язано сплатити пеню у розмірі 135 грн.
Відповідачем дана заборгованість не сплачена, тому позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 251 Господарського кодексу України антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за: вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 цього Кодексу, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству.
Ч.2 ст. 251 ГК України встановлено, що вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом.
Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, а позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір у сумі 1 720, 50 грн. (судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду Волинської області) слід покласти на відповідача згідно ст. 49 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 251 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 75, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Волинської області,-ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в сумі 135 грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно - Сервіс Плюс» (Любомльський район, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, 7А, код ЄДРПОУ 34313877) на користь Державного бюджету (Держбюджет Любомльського району, інд. код 38031501, рахунок 31110106700262 в ГУДКУ у Волинській області, МФО 803014; призначення платежу: штраф за порушення конкуренційного законодавства згідно рішення від 17.01.2012 №1 за кодом бюджетної класифікації доходів 21081100) 135, 00 грн. пені за прострочення сплати штрафу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно - Сервіс Плюс» (Любомльський район, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, 7А, код ЄДРПОУ 34313877) в доход Державного бюджету 1 720, 50 грн. судового збору за розгляд справи в господарському суді Волинської області.
Повне рішення складено 12.04.2013р.


Наша оценка 5 на основе 2 отзывов Google