9:00-18:00 без обеда сб,вс: выходные
+380 67 503 05 30 +380 50 406 65 36

ограничения

 Частью первой статьи 126 Коституции Украины определенно, что независимость и неприкосновенность судей гарантируются Конституцией и законами Украины.
В соответствии с пунктом 8 части четвертой статьи 47 Закона № 2453 - VI независимость судьи обеспечивается надлежащим материальным и социальным обеспечением судьи. При принятии новых законов или внесении изменений к действующим законам не допускается сужение содержания и объема определенных Конституцией Украины гарантий независимости судьи (часть шестая статье 47).
По правилам части четвертой указанной статьи Закона № 2862 - XII судьи в отставке, которые имеют стаж работы на должности судье не менее 20 лет, выплачивается за его выбором пенсия или освобождено от уплаты налога ежемесячное пожизненное денежное содержание в размере 80 процентов заработной платы работающего на соответствующей должности судьи. За каждый полный год работы свыше 20 лет на должности судьи размер ежемесячного пожизненного денежного содержания увеличивается на два процента заработка, но не более чем до 90 процентов заработка судьи.
Приведенное правило было закреплено и в статье 138 Закона № 2453 - VІ, согласно части третьей которой в редакции, действующей до 1 октября 2011 года, ежемесячное пожизненное денежное содержание выплачивается судье в размере 80 процентов денежного содержания судьи, который работает на соответствующей должности. За каждый полный год работы на должности судьи свыше 20 лет размер ежемесячного пожизненного денежного содержания увеличивается на два процента заработка, но не более чем 90 процентов заработной платы судьи, без ограничения предельного размера ежемесячного пожизненного денежного содержания.
1 января 2012 года введена в действие статья 129 Закона № 2453 - VІ, которой по-новому урегулированы вопросы, связанные с судейским вознаграждением.
Частью третьей статьи 138 Закона № 2453 - VІ в редакции Закона Украины от 8 июля 2011 года № 3668 - VI "О мероприятиях относительно законодательного обеспечения реформирования пенсионной системы" (вступил в силу с 1 октября 2011 года; дальше - Закон № 3668 - VI), действующей на время возникновения спорных отношений, предвидено, что ежемесячное пожизненное денежное содержание выплачивается судье в размере 80 процентов денежного содержания судьи, из которого был оплачен единственный взнос на общеобязательное государственное социальное страхование, а до 1 января 2011 года - страховые взносы на общеобязательное государственное пенсионное страхование, который работает на соответствующей должности.
В части пятой указанной нормы Закона определенно, что выплата ежемесячного пожизненного денежного содержания, назначенного в соответствии с настоящей статьей, на период работы на должностях, которые дают право на его назначение или право на назначение пенсии в порядке и на условиях, предвиденных законами Украины "О прокуратуре", "О научной и научно-технической деятельности", "О статусе народного депутата Украины", "О государственной службе", прекращается. На этот период назначается и выплачивается пенсия в соответствии с Законом Украины "Об общеобязательном государственном пенсионном страховании". Максимальный размер ежемесячного пожизненного денежного содержания судей в отставке не может превышать десяти прожиточных минимумов, установленных для лиц, которые потеряли работоспособность. Пожизненное денежное содержание судьям выплачивается органами ПФУ за счет средств Государственного бюджета Украины.
Конституционный Суд Украины Решением от 3 июня 2013 года № 3-рп/2013 часть третью, первое, второе, третье предложение части пятой статьи 138 Закона № 2453 - VI в редакции Закона № 3668 - VI признал такими, что не відповідаютьКонституції Украины (является неконституционными).
В отмеченном Решении Конституционный Суд Украины указал на то, что Законом № 3668 - VI изменен определенный Законом № 2453 - VI порядок начисления ежемесячного пожизненного денежного содержания, в результате чего уменьшен размер ежемесячного пожизненного денежного содержания судей. Оставив неизменным содержание права на ежемесячное пожизненное денежное содержание судей, Закон № 3668 – VI сузив объем этого права, установив ограниченную базу для начисления судьям ежемесячного пожизненного денежного содержания и его максимальный размер, и упразднил право судей на получение ежемесячного пожизненного денежного содержания без ограничения предельного размера, чем снизил и достигнутый уровень гарантий независимости судей, которая не согласуется с конституционным положением о недопустимости сужения содержания или объема гарантий независимости судей.
Принимая указанное Решение, Конституционный Суд Украины учел предыдущие позиции относительно гарантий независимости судей, изложенные им в решениях от 20 марта 2002 года № 5-рп/2002, 1 декабря 2004 года № 19-рп/2004, 11 октября 2005 года № 8-рп/2005, 18 июня 2007 года № 4-рп/2007, 22 мая 2008 года № 10-рп/2008, которые заключаются в том, что определенные Конституцией и законами Украины гарантии независимости судей являются неотъемлемым элементом их статуса, распространяются на всех судей Украины и являются необходимым условием осуществления правосудия беспристрастным, беспристрастным и справедливым судом. Такими гарантиями являются предоставления им за счет государства материального обеспечения (судейское вознаграждение, пенсия, ежемесячное пожизненное денежное содержание и тому подобное) и предоставления им в будущем статуса судьи в отставке. Право судьи в отставке на пенсионное или ежемесячное пожизненное денежное содержание является гарантией надлежащего осуществления правосудия и независимости работающих судей и дает основания выдвигать к судьям высокие требования, хранить доверие к их компетентности и непредубежденности. Ежемесячное пожизненное денежное содержание судьи направлено на обеспечение статуса жизненного уровня, он которого достоин, поскольку судья ограничен в праве зарабатывать дополнительные материальные блага, в частности обнимать любые другие оплачиваемые должности, производить другую оплачиваемую работу. Конституционный принцип независимости судей означает, в том числе, конституционно обусловленный императив охраны материального обеспечения судей от его отмены или снижения достигнутого уровня без соответствующей компенсации как гарантию недопущения влияния или вмешательства в осуществление правосудия.
Таким образом, конституционный статус судьи предусматривает достаточное материальное обеспечение судьи как во время осуществления им своих полномочий (судейское вознаграждение), так и в будущем в связи с достижением пенсионного возраста (пенсия) или в результате прекращения полномочий и приобретения статуса судьи в отставке. Статус судьи и его элементы, в частности материальное обеспечение судьи после прекращения его полномочий, является не личной привилегией, а средством обеспечения независимости работающих судей и предоставляется для гарантирования верховенства права и в интересах лиц, которые обращаются в суд и ожидают беспристрастного правосудия.
Изложенное отвечает положением Европейской хартии о законе "О статусе судей" от 10 июля 1998 года, за которыми уровень вознаграждения судьям за выполнение ими своих профессиональных обязанностей должен быть таким, чтобы защитить их от давления, которое может повлечь влияние на их решения или вообще поведение судей и таким образом повлиять на их независимость и непредубежденность (пункт 6.1); статус обеспечивает судье, который достиг предвиденного законом возраста для выхода в отставку из должности судьи и который осуществлял полномочия судьи в течение определенного срока, право на получения выплат, уровень которых должен быть как можно ближе до уровня его последней заработной платы на должности судьи (пункт 6.4).
В Рекомендации Комитета Министров Совета Европы государствам-членам относительно судей: независимость, эффективность и обязанности от 17 ноября 2010 года № #0012 отмечено: "оплата труда судей должна отвечать их профессии и исполняемым обязанностям, а также быть достаточной, чтобы защитить их от действия стимулов, через которые можно влиять на их решения. Должны существовать гарантии сохранения надлежащей оплаты труда на случай болезни, отпуска по уходу за ребенком, а также гарантии выплат в связи с выходом на пенсию, которые должны отвечать предыдущему уровню оплаты их труда" (пункт 54).
Таким образом, с момента принятия Решения Конституционного Суда Украины от 3 июня 2013 года № 3-рп/2013 подлежит применению часть третья статье 138 Закона № 2453 - VI в редакции к изменениям, внесенным Законом № 3668, - VI: "Ежемесячное пожизненное денежное содержание выплачивается судье в размере 80 процентов денежного содержания судьи, который работает на соответствующей должности. За каждый полный год работы на должности судьи свыше 20 лет размер ежемесячного пожизненного денежного содержания увеличивается на два процента заработка, но не более чем 90 процентов заработной платы судьи, без ограничения предельного размера ежемесячного пожизненного денежного содержания".
Соответствующая правовая позиция изложена и в постановлении Верховного суда Украины от 17.03.2015 года в деле о признании противоправными действий и обязательства совершить действия.
В то же время для всех других категорий лиц, в частности тех, которым назначенная пенсия в соответствии с Законом Украины "Об общеобязательном государственном пенсионном страховании", "О прокуратуре", "О научной и научно-технической деятельности", "О статусе народного депутата Украины", "О государственной службе" ограничения пенсии до сих пор актуальное.
Согласно пункту 2 раздела ІІ "Заключительные и переходные положения" Закона Украины "О мероприятиях относительно законодательного обеспечения реформирования пенсионной системы" ограничения пенсии (ежемесячного пожизненного денежного содержания) максимальным размером, установленным данным Законом, не распространяется на пенсионеров, которым пенсия (ежемесячное пожизненное денежное содержание) назначена к вступлению в силу данным Законом. Пенсионерам, которым пенсия (ежемесячное пожизненное денежное содержание) назначена к вступлению в силу данным Законом и в которых размер пенсии(с учетом надбавок, повышений, дополнительной пенсии, целевого пособия, пенсии за особенные заслуги перед Украиной, индексации и других доплат к пенсии, установленных законодательством, кроме доплаты к надбавкам отдельным категориям лиц, которые имеют особенные заслуги перед Родиной) превышает максимальный размер пенсии (ежемесячного пожизненного денежного содержания), установленный данным Законом, выплата пенсии(с учетом надбавок, повышений, дополнительной пенсии, целевого пособия, пенсии за особенные заслуги перед Украиной, индексации и других доплат к пенсии, установленных законодательством, кроме доплаты к надбавкам отдельным категориям лиц, которые имеют особенные заслуги перед Родиной) осуществляется без индексации, без применения положений частей второй и третьей статьи 42 Закона Украины "Об общеобязательном государственном пенсионном страховании" и проведении другого пересчета, предвиденного законодательством, до той поры, когда размер пенсии(с учетом надбавок, повышений, дополнительной пенсии, целевого пособия, пенсии за особенные заслуги перед Украиной, индексации и других доплат к пенсии, установленных законодательством, кроме доплаты к надбавкам отдельным категориям лиц, которые имеют особенные заслуги перед Родиной) будет отвечать максимальному размеру пенсии (ежемесячного пожизненного денежного содержания), установленному данным Законом.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2013 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати неправомірною відмову управління ПФУ у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2012 року на підставі статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та довідок апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року; зобов'язати відповідача провести їй перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі статті 129 Закону № 2453-VI з 1 січня 2012 року з урахуванням проведених виплат без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та сплатити суму різниці виплаченого та підлягаючого сплаті розміру щомісячного довічного грошового утримання згідно з наданими довідками про зарплату.
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області постановою від 29 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2014 року рішення апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції змінив, зобов'язавши управління ПФУ провести ОСОБА_11 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 21 серпня 2013 року. У решті постанову залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про право позивача на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку зі зміною порядку оплати праці працюючих суддів після набрання чинності статтею 129 Закону № 2453-VI (з 1 січня 2012 року). Однак такий перерахунок, на думку касаційного суду, має здійснюватися з дати звернення ОСОБА_11 до управління ПФУ за відповідним перерахунком (із 21 серпня 2013 року), а не з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів. Крім того, касаційний суд дійшов висновку, що з огляду на положення чинної на час звернення ОСОБА_11 до управління ПФУ редакції частини третьої статті 138 Закону № 2453-VIдовічне грошове утримання позивачу має виплачуватись у розмірі 80 відсотків грошового утримання працюючого судді, а не 88 відсотків, як було встановлено раніше.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_11, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 129, частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування заяви додала рішення Вищого адміністративного суду України від 29, 30 січня, 13, 18, 19 лютого, 27 березня, 3 квітня 2014 року (№№ К/800/27459/13, К/800/58985/13, К/800/56778/13, К/9991/80389/12, К/800/20682/13, К/800/1903/14, К/800/20638/13 відповідно), у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відсотковий розмір довічного грошового утримання, який було визначено суддям (залежно від суддівського стажу) на момент їх звільнення з посади, не може змінюватись, тому і перерахунок такого грошового утримання у зв'язку зі зміною системи оплати праці суддів відповідно до статті 129 Закону № 2453-VIмає проводитись виходячи з цього розміру. При цьому право на такий перерахунок виникає з дати зміни розміру грошового утримання працюючих суддів, тобто з дати набрання чинності зазначеною статтею Закону № 2453-VI - з 1 січня 2012 року.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 129, частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Частиною першою статті 126 Коституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47).
Суди встановили, що ОСОБА_11 працювала на посаді судді апеляційного суду Донецької області. Наказом голови цього суду від 10 листопада 2010 року № 402 на підставі Постанови Верховної Ради України від 7 жовтня 2010 року була звільнена у відставку, має стаж роботи суддею більше 24 років, перебуває на обліку в управлінні ПФУ. На підставі статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), чинної на час відставки ОСОБА_11, їй призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88 відсотків грошового утримання судді.
За правилами частини четвертої зазначеної статті Закону № 2862-XII судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Наведене правило було закріплене і у статті 138 Закону № 2453-VІ, згідно з частиною третьою якої у редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
1 січня 2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою. У зв'язку з чим у серпні 2013 року ОСОБА_11 звернулася до управління ПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року № 336 починаючи з 1 січня 2012 року. Листом від 21 серпня 2013 року № 103-Т-22-01-15 управління ПФУ у здійсненні перерахунку відмовило.
Частиною третьою статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року; далі - Закон № 3668-VI), чинною на час виникнення спірних відносин, передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.
У частині п'ятій вказаної норми Закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.
Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI визнав такими, що не відповідаютьКонституції України (є неконституційними).
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VIзвузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).
Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».
З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абзаці третьому пункту 8 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, неправильно застосував частину третю статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесенихЗаконом № 3668-VI, позбавивши тим самим позивача права на збільшення на 8 відсотків розміру довічного грошового утримання.
Крім того, суд касаційної інстанції, вказавши на виникнення у позивача права на перерахунок довічного грошового утримання з часу звернення останньої до управління ПФУ з відповідною заявою, помилково визначив такою датою 21 серпня 2013 року, а не 8 серпня 2013 року, коли, як установили суди першої та апеляційної інстанції, така заява була подана.
Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2015 року м. Київ К/800/61826/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Ліпського Д.В.,
суддів: Головчук С.В.,
Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом у якому просила визнати незаконним рішення управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області про перерахунок їй пенсії в розмірі 80% від місячної заробітної плати з 01 липня 2012 року та з 02 жовтня 2012 року та з обмеженням максимальним розміром пенсії. Просила також зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області перерахувати їй пенсію у зв'язку з підвищенням заробітної плати та при звільненні в розмірі 90% від суми заробітної плати, без обмежень максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суму пенсії за період з 01 липня 2012 року до моменту здійснення перерахунку.
Постановою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області щодо перерахунку ОСОБА_2 пенсії у розмірі 80% від місячної заробітної плати за період з 01 липня 2012 року по 02 жовтня 2012 року та з обмеженням максимального розміру пенсії - протиправними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області перерахувати ОСОБА_2 призначену їй пенсію в зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури та при звільненні з органів прокуратури відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 90% місячної заробітної плати за відповідною посадою без обмежень граничного розміру та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати суму пенсії за період з 01 липня 2012 року по момент перерахунку пенсії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області задоволено частково. Постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_2 01 липня 2012 року та 02 жовтня 2012 року в розмірі 80% від суми місячної заробітної плати. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01 липня 2012 року та з 02 жовтня 2012 року в розмірі 90% від сум місячної заробітної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення у частині задоволення позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судами встановлено, що 01 березня 2002 року позивачці призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із максимального розміру 90 % від чинної на той час заробітної плати на посаді працівника прокуратури. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31 травня 2012 року позивачці 01 липня 2012 року здійснено перерахунок розміру пенсії виходячи з розрахунку 80% від суми її місячної заробітної плати. Таку ж величину було враховано і при здійсненні перерахунку пенсії 02 жовтня 2012 року.
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії з урахуванням 90% від сум заробітної плати без обмежень пенсії максимальним розміром, на що отримала відмову.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зробив висновок про незаконність оскаржуваного рішення відповідача, оскільки останній повинен був перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку, без обмеження її максимальним розміром.
Скасовуючи судове рішення першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду попередньої інстанції в частині незаконності рішення відповідача та перерахунку пенсії з урахуванням 80% від суми місячної заробітної плати. Щодо обмеження розміру пенсії, то судом встановлено, що при здійсненні перерахунку пенсії обмеження пенсії максимальним розміром відповідачем не здійснювалося, а отже дана вимога є безпідставною.
Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини першої зазначеної статті (в редакції Закону України від 12 липня 2001 року №2663-III, чинній до 1 жовтня 2011 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права (пенсія призначається в розмірі 80% від суми місячної заробітної плати незалежно від стажу роботи).
Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Разом з тим, правила щодо перерахунку пенсій працівників прокуратури залишились незмінними. Так, згідно з частиною тринадцятою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру»).
Таким чином, судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок, про те, що при здійсненні перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому при здійсненні перерахунку пенсії відповідач діяв неправомірно.
Крім того, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволені позову в частині застосування обмеження максимальним розміром пенсії та зобов'язання здійснити перерахунок без обмеження.
Зокрема, відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» до статті 50-1 Закону внесено нову норму (друге речення частини п'ятнадцятої), згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Оскільки відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії обмеження пенсії ОСОБА_2 максимальним розміром не встановлювалося, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що дана вимога є безпідставною.
Що стосується доводів відповідача щодо пропуску позивачкою строку подачі позову без поважних причин, то вони не заслуговують на увагу, оскільки нею надані докази які підтверджують неможливість звернення до суду у строки встановлені статтею 99 КАС України, а тому судами зроблено правильний висновок про наявність підстав, відповідно до статті 100 КАС України, для поновлення такого строку.
Враховуючи те, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, та ним повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді Кіровоградської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.В. Ліпський
Судді: С.В. Головчук
О.П. Стародуб

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" січня 2014 р. м. Київ К/800/16320/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2013 року,
встановив:
У грудні 2012 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання неправомірними дій під час перерахунку пенсії, зобов'язання провести з 01.07.2012 р. перерахунок пенсії в розмірі 90% від суми місячного заробітку та стягнення недонарахованої на час судового розгляду суми пенсії в розмірі 21 560,60 грн.
Позов обґрунтував тим, що у 2002 році йому була призначена пенсія на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% від суми місячного заробітку. До липня 2012 року розмір пенсії становив 8 153,02 грн. У зв'язку з підвищенням розміру посадових окладів працівників прокуратури, з 01.07.2012 р. відповідачем проведений перерахунок його пенсії. Проте під час перерахунку пенсії відповідач незаконно обчислив її з розрахунку 80% від суми місячного заробітку та з обмеженням максимальним розміром.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 17 січня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо перерахунку пенсії; зобов'язано відповідача провести з 01.07.2012 р. перерахунок призначеної ОСОБА_4 пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001 р.) в розмірі 90% від суми місячного заробітку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції статей 22 і 64 Конституції України, статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", просить скасувати прийняте ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В запереченні на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що у 2002 році ОСОБА_4 призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка набрала чинності з 14.06.2012 р., підвищено розміри посадових окладів працівників органів прокуратури.
У зв'язку з цим позивач звернувся до управління Пенсійного фонду із заявою про перерахунок його пенсії згідно з довідкою прокуратури Луганської області від 21.08.2012 р. № 18/415 про те, що розмір заробітної плати за посадою заступника прокурора області з 14.06.2012 р. становить 13 489 грн.
Відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_4, в результаті якого її розмір з 01.07.2012 р. склав 8 440 грн, з 01.10.2012 р. - 8 560 грн.
Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001 р. № 2663-III, чинній на момент призначення позивачу пенсії) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України від 08.07.2011 р. № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права (пенсія призначається в розмірі 80% від суми місячної заробітної плати незалежно від стажу роботи).
Разом з тим, правила щодо перерахунку пенсій працівників прокуратури залишились незмінними.
Так, згідно з частиною тринадцятою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру").
Водночас Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" до статті 50-1 Закону внесено нову норму (друге речення частини п'ятнадцятої), згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Таким чином, перерахунок пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, проводиться в разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, виходячи з розміру, встановленого на час призначення пенсії, з урахуванням визначеної законом граничної межі.
Виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлених статтями 21 і 12 Законів України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" і "Про Державний бюджет України на 2012 рік", відповідно, десять зазначених прожиткових мінімумів з 01.10.2011 р. (дня набрання чинності Законом України від 08.07.2011 р. № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи") становили 7 840 грн, з 01.12.2011 р. - 8 000 грн, з 01.01.2012 р. - 8 220 грн, з 01.04.2012 р. - 8 380 грн, з 01.07.2012 р. - 8 440 грн, з 01.10.2012 р. - 8 560 грн, з 01.12.2012 р. - 8 840 грн.
Оскільки раніше виплачувана ОСОБА_4 пенсія становила 8 153,02 грн, про що він зазначив у позовній заяві, то зважаючи на вимоги пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" право на її перерахунок у зв'язку з підвищенням розмірів посадових окладів працівників прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 виникло з 1 липня 2012 року, але в межах 8 440 грн на 1 липня 2012 року та 8 560 грн на 1 жовтня 2012 року.
З 1 липня і з 1 жовтня 2012 року після проведених перерахунків управління Пенсійного фонду виплачувало позивачу пенсію в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тобто в максимальному розмірі, тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій відповідача і відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.


Наша оценка 5 на основе 2 отзывов Google