+380 67 430 78 80
+380 50 406 65 36

м. Київ, вул.Січових Стрільців
(Артема), 14, оф. 21а

Показати на мапі

пн - пт: 9.00-18.00
сб - нд: вихідний

 СПОРИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Відносини у галузі навколишнього природного середовища в
Україні регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ),
міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України
( 435-15 ), Законом України "Про охорону навколишнього природного
середовища" ( 1264-12 ), а також земельним, водним, лісовим
законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного
повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу
та іншим спеціальним законодавством.
Основною причиною виникнення спорів у цій категорії
правовідносин стало заподіяння шкоди державі внаслідок
недотримання підприємствами, установами й організаціями вимог
екологічного законодавства при здійсненні господарської
діяльності.
Так, відповідно до частини 4 статті 68 Закону України "Про
охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 )
підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані
відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в
порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про
охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації,
як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження
розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення
навколишнього природного середовища та погіршення якості природних
ресурсів.
Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за
заподіяння шкоди передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ). При цьому статтею 1187 цього Кодексу
врегульовані правовідносини, що виникають із спричинення шкоди,
заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, яким є діяльність,
пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних
засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням
хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших
речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю
діяльність здійснює, та інших осіб.
Зазначені підстави застосовуються і при вирішенні спорів,
пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням
законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Проведений аналіз судової практики засвідчив, що не в усіх
випадках господарськими судами вірно встановлюється наявність
таких елементів складу цивільного правопорушення як протиправність
дій (бездіяльності) заподіювана шкоди, причинний зв'язок між
протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вина особи, яка
заподіяла шкоду, та розмір заподіяної шкоди; не враховуються також
особливості правового регулювання настання цивільно-правової
відповідальності за заподіяння шкоди залежно від способу її
завдання.
Характерним прикладом є справа за позовом прокурора
Черняхівського району Житомирської області в інтересах держави в
особі Черняхівської районної державної адміністрації до суб'єкта
підприємницької діяльності Ю.А.Денисевича (третя особа, яка не
заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державне управління
охорони навколишнього природного середовища в Житомирській
області).
Рішенням господарського суду Житомирської області, яке
залишено без змін постановою апеляційного господарського суду,
позов задоволено.
Суди дійшли висновку, що відповідачем здійснено самовільний
спуск води на водному об'єкті, чим заподіяно шкоду державі.
Скасовуючи судові рішення по справі та направляючи справу на
новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд
України звернув увагу судів, зокрема, на таке.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов щодо покладення на
відповідача відповідальності за збитки, судові інстанції не
врахували повною мірою положення законодавства, на підставі
сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили обставини,
з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме - наявність
повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи
бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина
правопорушника.
Колегія погоджується з судами в тому, що при вирішенні спору
про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному
середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника.
Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників)
відсутня вина у заподіянні шкоди. Однак суди, вирішуючи спір, не
перевіряли заперечення відповідача щодо відсутності його вини в
заподіянні шкоди.
У справі за позовом Полтавського природоохоронного прокурора
в інтересах держави в особі Соколовобалківської сільської ради до
ВАТ "Укртранснафта" в особі структурного підрозділу Кременчуцького
районного нафтопровідного управління "Придніпровські магістральні
нафтопроводи" про стягнення збитків, завданих внаслідок
забруднення земель, місцевий господарський суд, відмовляючи у
задоволенні позовних вимог, не врахував того факту, що шкоду
нанесено особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної
небезпеки.
Місцевий господарський суд виходив з того, що причиною
заподіяння шкоди (на належному відповідачу нафтопроводі
"Лисичанськ-Кременчук", на землях сільськогосподарського
призначення позивача, стався аварійний вилив нафти у зв'язку з
пошкодженням нафтопроводу невідомими особами) стали протиправні
дії третіх осіб, пов'язані з незаконним використанням джерела
підвищеної небезпеки, а не відповідача (відповідальність за таку
шкоду повинна покладатися на особу, яка вчинила такі протиправні
дії, на загальних підставах) та із того, що відповідачем у
добровільному порядку були проведені роботи з ліквідації шкідливих
наслідків виливу нафти, відшкодовані збитки на загальну суму
25 519,96 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України не
погодилася з такими висновками суду першої інстанції, оскільки
пунктом 5 статті 1187 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом
підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не
доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або
умислу потерпілого. Отже, для вирішення питання по суті
господарському суду слід було встановити наявність умислу
потерпілого або непереборної сили.
Надаючи оцінку діяльності відповідача з транспортування нафти
магістральними нафтопроводами, місцевий господарський суд виходив
із приписів постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.95 р.
N 554 ( 554-95-п ) "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що
становлять підвищену екологічну небезпеку" та зазначив, що
відповідач не здійснює діяльності з видобування нафти, нафтохімію
і нафтопереробку, а отже, не є об'єктом підвищеної екологічної
небезпеки, але при цьому не звернув уваги на пункт 1 статті 1187
Цивільного кодексу України ( 435-15 ), якою передбачено
відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а
саме джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з
використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів,
механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних,
радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин,
утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських
порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю
діяльність здійснює, та інших осіб.
Також статтею 1 Закону України "Про об'єкти підвищеної
небезпеки" ( 2245-14 ) встановлено, що об'єкт підвищеної небезпеки
це - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються,
переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька
небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює
або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші
об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою
виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного
характеру; небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова,
окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини
біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні,
біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин
мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і
здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або
особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може
створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним
та культурним цінностям.
Рішення господарського суду скасовано, справу направлено на
новий розгляд до господарського суду Полтавської області
Харківський апеляційний господарський суд скасував рішення
місцевого господарського суду у справі за позовом прокурора
Сумської області в інтересах держави в особі Державного управління
екології та природних ресурсів у Сумській області до
ВАТ "Укрнафта" в особі Качанівського газопереробного заводу про
стягнення шкоди, заподіяної незаконним забрудненням підземних вод
нафтопродуктами.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем не
надано доказів того, що шкоду нанесено в результаті господарської
діяльності відповідача; порушення відповідачем умов
водокористування, які передбачені Методикою ( z0162-95 ), не
зафіксовані; вина Товариства у забрудненні навколишнього
природного середовища не доведена.
Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення
апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення
місцевого господарського суду, зазначив таке.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Сумської
області керувався приписами статей 68, 69 Закону України "Про
охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та
Цивільним кодексом України ( 435-15 ), з посиланням на те, що
особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної
небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що
шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого.

закрити