+380 67 430 78 80
+380 50 406 65 36

м. Київ, вул.Січових Стрільців
(Артема), 14, оф. 21а

Показати на мапі

пн - пт: 9.00-18.00
сб - нд: вихідний

У наші дні однією з поширених форм шахрайства є заволодіння чужою нерухомістю. Кожного, хто зібрався придбати, продати, обміняти нерухомість, підстерігає небезпека з боку аферистів, шахраїв, недобросовісних забудовників.
Недостатня уважність учасників угоди найчастіше стає причиною серйозних проблем з документами, зловживань з боку недобросовісних громадян та посередників. Дуже часто процес оформлення купівлі-продажу квартири, будинків, землі призводить до втрати часу, здоров’я, засобів. Помилки в даному випадку можуть коштувати дуже дорого.
Спори, пов’язані з нерухомістю, найчастіше вирішуються в судовому порядку. Перелік дій та документів, залежать від того, в яку ситуацію Ви потрапили. Судова процедура також займає багато часу, сил і засобів, але головне – довести договірні спори до справедливого розв’язання.
Кризова ситуація в нашій країні, звісно ж, не могла не знайти своє відображення на такому вагомому секторі економіки, як нерухомість. Хоча вітчизняні девелопери й характеризують ринок як такий, що перебуває у стані стагнації (а не стрімко рухається вниз, як було всередині минулого року), якісь конкретні думки з приводу того, коли можуть статись позитивні зрушення, озвучувати ніхто не наважується. І це зрозуміло. Адже передбачити, коли в країні закінчиться війна або як змінюватиметься політична ситуація, майже неможливо. Як відомо, юридична практика в певній галузі нерозривно пов’язана та залежна від останньої.
Наведем приклади із судової практики щодо спорів з нерухомістю:
Справа №1512/2-894/11
РІШЕННЯ
08.12.2011 року Київський районний суд м. Одеси розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи: Асоціація «Міар-ТС» та Комунальне підприємство «ОМБТІ та РОН» про визнання домашньої угоди недійсною, скасування свідоцтва про право власності, витребування нерухомості з чужого незаконного володіння, поновлення права власності, ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсною угоду купівлі-продажу від 12 травня 2005 року складену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_1, визнання незаконним свідоцтва про право власності від 14 червня 2005 року, виданого на підставі рішення постійно діючого третейського суду Асоціації «МІАР-ТС»від 30 травня 2005 року комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості»ОСОБА_2 його скасування, витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 та поновлення права власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_1.

Позивач посилається на те, що 12 травня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена домашня угода купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ОСОБА_3 укладав угоду на підставі довіреності від 10 січня 2005 року, яку ОСОБА_1 йому ніколи не надавав. Довіреність серії ВАТ № 286812 від 10 січня 2005року, на підставі якої діяв ОСОБА_3 укладаючи угоду що оскаржується, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2008 року визнана недійсною. При оскарженні цього рішення ОСОБА_2 до апеляційного суду Одеської області, йому в апеляції було відмовлено, а рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2008 року.
Таким чином, угода укладена особою, яка діяла з порушення публічного порядку та дії якої були спрямовані на незаконне заволодіння нерухомістю на підставі ст.ст. 237 ч.3, 244 ч.4, 321 ч.1,658 ЦК України є недійсною. ОСОБА_3 діяв незаконно, укладаючи угоду купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 за підробною довіреністю, що доведено в суді, має бути визнана недійсною на підставі ст.ст. 215 ч.2, 228 ЦК України, оскільки правочин, який порушує публічний порядок та його недійсність встановлена законом є нікчемним.
Постійно діючий третейський суд Асоціації «МІАР-ТС»30 травня 2005 року, розглянувши позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання домашньої угоди купівлі-продажу АДРЕСА_1 дійсною та визнання права власності на спірну нерухомість, ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_2 в повному обсязі.
На підставі цього рішення постійно діючого третейського суду Асоціації «МІАР-ТС»від 30 травня 2005 року, КП «ОМБТІ та РОН»видало свідоцтво на право власності буд АДРЕСА_1 ОСОБА_2 від 14 червня 2005 року. Оскільки всі дії ОСОБА_3 виконувались на підставі недійсної довіреності, то всі ці діє є незаконними і не створюють юридичних наслідків для ОСОБА_1 і на підставі ст. 387 ЦК ОСОБА_1 має право, як власник нерухомості вимагати свою нерухомість від особи ОСОБА_2, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа нею.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 до суду не зявлялися, повідомлялися належним чином, про причину неявки до суду не совістили.
Представник третьої особи КП «ОМБТІ та РОН»в судовому засіданні залишила справу на розсуд суду.
Представник третьої особи Асоціації «МІАР-ТС»в судове засідання не зявився повідомлявся належним чином, про причину неявки до суду не надано.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що 12 травня 2005 року була укладена домашня угода купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності серії ВАТ № 286812 від 10 січня 2005 року, яка видана йому ОСОБА_1
З рішення Київського райсуду м. Одеси від 10 липня 2008 року та ухвали колегії суддів у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2008 року, вбачається, що довіреність серії ВАТ № 286812 видана ОСОБА_1 на імя ОСОБА_3 визнана недійсною.
Таким чином угода купівлі-продажу,складена між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 12 травня 2005 року є недійсною на підставі ст.ст. 237, 321, 658 ЦК України.
Як вбачається зі свідоцтва про право власності, виданого КП «ОМБТІ та РОН»на імя ОСОБА_2 від 14 червня 2005 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду Асоціації «МІАР-ТС»від 30 травня 2005 року, воно є незаконним, оскільки КП «ОМБТІ та РОН»є державною установою і на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», мав отримати виконавчий документ, виданий компетентним судом при реєстрації прав власності на нерухоме майно,на підставі рішення третейського суду за ст. 55 ч.3 Закону України «Про третейські суди». Крім того саме рішення третейського суду є незаконним, так як визнаючи дійсною домашню угоду купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв на підставі недійсної довіреності, не виконано вимоги цивільного кодексу та порушено майнові права ОСОБА_1
Таким чином свідоцтво про право власності видане КП «ОМБТІ та РОН»на імя ОСОБА_2 від 14 червня 2005 року, зареєстроване за № 11073770 в книзі арк. 199-203, на підставі рішення постійно діючого третейського суду Асоціації «Міар ТС»має бути скасовано, як незаконне на підставі ст. 393 ч.1 ЦК України, а ОСОБА_1 на підставі ст. 393 ч.2 ЦК, як власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину,кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Статтею 236 ч.1 ЦК України, передбачено що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги відповідні вимоги законодавства, суд вважає можливим визнати домашню угоду купівлі-продажу від 12 травня 2005 року будинку АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсною.
Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про скасування свідоцтва про право власності,виданого КП «ОМБТІ та РОН»на імя ОСОБА_2 від 14 червня 2005 року на буд. АДРЕСА_1 підлягає скасуванню та поновлення прав власності на згадану нерухомість на ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
При викладених обставинах, зібрані у справі докази, дослідженні в судовому засіданні та їх належна оцінка вказують, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб без самостійних вимог КП «ОМБТІ та РОН»та Асоціації «МІАР-ТС»про визнання домашньої угоди купівлі-продажу від 12 травня 2005 року недійсною,скасування свідоцтва про право власності від 14 червня 2005 року і витребування нерухомості з чужого незаконного володіння та поновлення права власності на нерухомість підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 208, 209, 212, 214, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 202, 215 ч.2, 228, 236 ч.1, 237 ч.3, 244 ч.4, 321 ч.1, 387, 393 ч.ч.1,2, 658 ЦК України, Законом України «Про третейські суди», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» суд, ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб без самостійних вимог Асоціації «МІАР-ТС» та Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» про визнання домашньої угоди купівлі-продажу недійсною, скасування реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності задовольнити в повному обсязі.
Визнати домашню угоду купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 12 травня 2005 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - недійсною.
Скасувати свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 від 14 червня 2005 року, видане комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» на імя ОСОБА_2.
Витребувати будинок АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_2.
Поновити право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 лютого 2002 року, серії АЕР № 373648, спадкова справа №140/2000, зареєстрованого в реєстрі за № 4-576, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» м. Одеси 22 березня 2002 року кн.199 стор.202 № 201.08.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Справа №2-145/11
1 липня 2011 року Славутицький міський суд Київської області розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, - встановив:
У лютому 2011 року ОСОБА_1 Звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційним номером 133478. укладений між ним та відповідачем на товарній біржі «Українська товарна біржа» 15 січня 2001 року.
Позов обґрунтовується тим, що договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений і тому він не може здійснити відчуження квартири.
В процесі розгляду справи позивач подав доповнення до позовної заяви, у якому послався на те. що після виконання договору купівлі-продажу, укладеного на біржі, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України може бути підставою для визнання в судовому порядку договору дійсним.
В судовому засіданні позивач просив задовольнити позов, пославшись на те, що купив у відповідача зазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого на біржі згідно пропозиції відповідача. Його право власності було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації. При зверненні до нотаріальної контори з метою відчуження квартири у посвідченні договору йому нотаріусом було відмовлено у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу квартири не був нотаріально посвідчений. В той же час відповідач ОСОБА_2 як при укладенні договору на біржі, так і пізніше ухиляється від нотаріального посвідчення договору після його фактичного виконання обома сторонами.
Відповідач до суду не з'явився, подавши письмову заяву про визнання позову та розгляд справи за його відсутності.
Суд вважає за можливе позов задовольнити з наступних підстав.
Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нерухомості від 15 січня 2001 року № 133478, зареєстрований на Українській товарній біржі, ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), прийняті в члени товарної біржі, склали договір про те, що продавець продав, а покупець купив квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка складається з трьох кімнат жилою площею 36,0 кв.м.. Зазначений об'єкт нерухомості належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Славутицької державної нотаріальної контори, реєстр. № 3850.
Згідно реєстраційного напису на договорі купівлі-продажу нерухомості АДРЕСА_3 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 та записана в реєстрову книгу за № 448/98 від 22 січня 2001 року.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.08.2006 р. квартира за адресою: АДРЕСА_4, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 133478 від 15.01.2001 р. на Українській товарній біржі.
Відповідно довідки ф. З від 7 лютого 2011 року, виданої ОСОБА_1, він проживає і зареєстрований з відміткою у паспорті в м. Славутичі за адресою: АДРЕСА_5, разом з членами своєї сім'ї.
Листом від 09.02.2011 р. № 56/01/16 Славутицької міської державної нотаріальної контори на адресу ОСОБА_1 повідомлено, що згідно ст. 227 ЦК України договір купівлі-продажу повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б одна із сторін є фізичною особою. Невиконання цієї вимоги тягне за собою недійсність даного договору.
Згідно ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Згідно п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правочини про відчуження майна, що підлягають реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на це майно.
Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вправі витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Ненадання відомостей або документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.
Куплена квартира належить заявникові на підставі договору купівлі-продажу. укладеного на Товарній біржі «Українська» 15.01.2001 р. без подальшого нотаріального посвідчення цього договору. Даний договір вважається недійсним і є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії.
Заявникові необхідно звернутися до Славутицького міського суду для визнання договору купівлі-продажу дійсним або визнання права власності на квартиру.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За правилом ч. 2 цієї статті якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наданим позивачем договором купівлі-продажу нерухомості від 15 січня 2001 року № 133478, зареєстрованого на Українській товарній біржі, підтверджено, що сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне виконання договору до його підписання.
Відповідно до правила ч. З ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Як видно з поданої відповідачем заяви про визнання позову, спору про ухилення від нотаріального посвідчення договору не виникає, у зв'язку з чим ця обставина не підлягає доказуванню.
За таких обставин позов слід визнати таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до правила ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір на суму 8 гривень 50 копійок, від сплати якого позивач звільнений відповідно до закону.
Позов задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості від 15 січня 2001 року, зареєстрований на Українській товарній біржі за № 133478, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив квартиру № 98 в будинку № 4 в Добринінському кварталі м. Славутича Київської області.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд. Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Справа №522/21930/13-к
29 листопада 2013 року Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси Кушніренко Ю.С., за участю секретаря Радецької Г.Д., прокурора: Думініка О.Ф. адвоката: ОСОБА_1 розглянувши скаргу ОСОБА_2 на постанову слідчого Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.06.2013р. про закриття кримінального провадження № 12013170110000805 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 190 ч.4 КК України, ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулась до слідчого судді з скаргою на постанову слідчого Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.06.2013р. про закриття кримінального провадження № 12013170110000805 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 190 ч.4 КК України..
В своїй скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що постанова про закриття кримінального провадження від 13.06.2013р. є незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Так, ОСОБА_3 використовуючи довірчі відносини та зловживаючи довірою ОСОБА_2, шахрайським шляхом заволоділа майном останньої чим спричинила матеріальну шкоду в особливо великих розмірах.
14.03.2013р. Апеляційний суд Одеської області розглянув апеляцію потерпілої ОСОБА_2 та прокурора на постанову Приморського суду про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 прокурору для додаткового розслідування, та кримінальна справа опинилась в Портофранківському відділі міліції у слідчого Чечиної Е.Н.
При цьому Приморський районний суд м.Одеси в своїй постанові вказав органу досудового розслідування які саме слідчі дії необхідно провести в ході досудового розслідування. Проте після отримання справи, органом досудового розслідування разом з прокурором, судове рішення про виконання окремих слідчий дій проігноровано.

На підставі вищенаведеного, ОСОБА_2 просила скаргу задовольнити.
Розглянувши скаргу, заслухав думку адвоката який просив скаргу задовольнити, прокурора, який вважав необхідним залишити скаргу без задоволення, вважаю необхідним скаргу ОСОБА_2 на постанову слідчого Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.06.2013р. про закриття кримінального провадження № 12013170110000805 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 190 ч.4 КК України задовольнити, з наступних підстав.
Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 13 червня 2013р. в якості підстав для її винесення, слідчий вказав наступне.
ОСОБА_3, переслідуючи умисел на заволодіння, шляхом зловживання довірою, майном ОСОБА_4, увійшла в довіру до останньої, запропонувала оформити на неї нерухомість, яку мала придбати ОСОБА_4, у зв'язку з можливим розірванням останньою шлюбу та розподілом майна, та зобов'язалась нотаріально переоформити фактично належну їй нерухомість на ОСОБА_4, за першою вимогою останньої, про що 06.12.2006 складено розписку, яку ОСОБА_3 підписала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 1509 від 09.12.2009.
12.06.2006 року ОСОБА_3, переслідуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисних мотивів, прибула в приміщення нотаріальної контори, де надала приватному нотаріусу ОСОБА_5 свій громадський паспорт з метою укладення договору дарування, згідно якого ОСОБА_6 одаряла ОСОБА_3 20/100 частин ДБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташованої за адресою АДРЕСА_1, а також з метою укладення договору купівлі - продажу між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0701 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, які оплатила ОСОБА_4 грошовими коштами в сумі 4538000 грн.
06.12 .2006 року ОСОБА_3, переслідуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисних мотивів, прибула в приміщення нотаріальної контори, де надала приватному нотаріусу ОСОБА_7 свій громадський паспорт з метою укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0443 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, який оплатила ОСОБА_4 грошовими коштами у сумі 38 7 2500 грн.
ОСОБА_4, яка не знала про дійсні наміри та була введена в оману ОСОБА_3 на підставі вказаної розписки ОСОБА_3 дала згоду на оформлення вказаної нерухомості яку мала придбати сама на ОСОБА_3
В ході досудового розслідування факт скоєння ОСОБА_3 вказаного правопорушення не знайшов свого підтвердження.
На підставі п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику по справам о злочинах проти власності» передбачено, що отримання майна з умовою будь якого обов'язку, може бути кваліфіковано як шахрайство лише в тому випадку, коли винувата особа що в момент заволодіння цим майном мала намір його привласнити, не виконує взяті на себе обов'язки. Але в ході досудового слідства добути достатні докази того, що ОСОБА_3 мала намір на заволодіння майном ОСОБА_4, до оформлення права власності, не виявилось можливим.
Враховуючи те, що в ході досудового розслідування добути достатніх доказів того, що ОСОБА_3 шляхом шахрайських дій відносно ОСОБА_4, заволоділа її майном не виявилось можливим, слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження.
Проте, вивчивши надані матеріали, вважаю, що рішення про закриття кримінального провадження було прийняте слідчим передчасно, без проведення належної перевірки всіх фактів та обставин скоєного, окрім того, рішення було прийняте з порушенням вимог діючого кримінально - процесуального законодавства а саме ст. 92,94 КПК України.
Так, з наданих до суду матеріалів, вбачається, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19.12.2012р. кримінальна справи за обвинуваченням ОСОБА_3 була направлена на додаткове розслідування з мотивів неповноти та недостовірності досудового слідства, яке не може бути усунено в судовому засіданні.
В своїй постанові суд чітко зазначив яки саме слідчі дії необхідно провести в ході досудового розслідування з метою повного, всебічного розслідування по справі, та як наслідок прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Постанова Приморського районного суду м. Одеси набрала законної сили Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14.03.2013р.
Проте, як вбачається з наданих до суду матеріалів, ухвала суду від 19.12.2012р. про направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 на додаткове розслідування - виконана не була.
Слідчі дії зазначені в ухвалі суду, які необхідно провести в ході додаткового розслідування, - проведені не були.
Твердження слідчого щодо того, що в ході досудового розслідування добути достатніх доказів того, що ОСОБА_3 шляхом шахрайських дій відносно ОСОБА_4, заволоділа її майном не виявилось можливим, не може вважатися достатнім обґрунтуванням закриття кримінального провадження.
Таким чином, вважаю, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження є необґрунтованою, необ'єктивною, винесена передчасна без проведення всіх необхідних заходів для встановлення істини по справі, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.303, 306, 307 КПК України УХВАЛИВ
Скаргу ОСОБА_2 на постанову слідчого Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 13.06.2013р. про закриття кримінального провадження № 12013170110000805 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 190 ч.4 КК України - задовольнити.
Постанову слідчого Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Чечіної О.М. від 13.06.2013р. про закриття кримінального провадження № 12013170110000805 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 190 ч.4 КК України - скасувати.
Матеріали кримінального провадження № 12013170110000805 - повернути Портофранківському ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 1005/3242/2012
15 липня 2013 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з незаконного володіння, - встановив:
30.03.2012 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.03.2010 року він уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної йому (позивачу) на праві приватної власності квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, реєстровий № 1578.
Проте, даний договір був вчинений ним (позивачем) під впливом насильства зі сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які тривалий час утримували його (позивача) в різних місцях поза його волею, застосовуючи психічний та фізичний тиск, доки не було укладено спірний договір.
В подальшому ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_3, уклавши договір купівлі-продажу від 15.04.2010 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, реєстровий № 374.
Тому він просить визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.03.2010 року, укладеного ним (позивачем) з відповідачем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, реєстровий № 1578, а також витребувати на свою користь вказану квартиру з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3, так як останній є добросовісним набувачем.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_9 підтримали письмовий текст позову, просили його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10, в суді проти позову заперечив, пояснивши, що особа позивача достовірно не встановлена, а також зазначив, що на даний час в спірній квартирі зареєстрована малолітня дочка ОСОБА_3, в зв язку з чим буде порушено її права у випадку задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 за викликом суду неодноразово не з явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, свого представника не направив, заяви про слухання справи в свою відсутність та письмових заперечень не надав.
ОСОБА_4, будучи викликаною в якості відповідача, до суду не з явилася, надала письмові заперечення, в яких вказує, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27.02.2013 року за нею визнано право власності на ? частину спірної квартири, тому суд не може витребувати це майно або визнати право власності на нього, поки вказане рішення дійсне. Також особа позивача достовірно не встановлена. Крім того, позивач не просить визнати за ним право власності на спірну квартиру, а лише вимагає її повернення, тобто не бажає стати її власником, що не відповідає вимогам ст.ст.182, 331, 334 ЦК України.
Суд ухвалив слухати справу у відсутність відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4.
Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.
Встановлено, що 26.03.2010 року між позивачем, ОСОБА_1, та відповідачем, ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, реєстровий № 1578.
Відповідно до вказаного договору позивач продав, а відповідач ОСОБА_2 купив зазначену вище квартиру.
Проте даний договір був укладений позивачем під впливом насильства зі сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які тривалий час утримували позивача в різних місцях поза його волею, застосовуючи психічний та фізичний тиск, доки не було укладено спірний договір, що підтверджується постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2011 року щодо розгляду клопотання адвоката ОСОБА_11 про застосування амністії щодо підсудного ОСОБА_12 обвинуваченого за ст.146 ч.2 КК України, та вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2011 року, який залишено без змін ухвалою судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 01.03.2012 року, в кримінальній справі № 1-64/2011р. по обвинуваченню ОСОБА_6 за ст.ст.146 ч.2, 189 ч.4 КК України.
Як зазначено в ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
В свою чергу відповідач ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, уклавши договір купівлі-продажу від 15.04.2010 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_8, реєстровий № 374.
Відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем у розумінні ст.388 ЦК України, оскільки він не знав і не міг знати, що купує квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати.
Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Твердження відповідача ОСОБА_4 та представника ОСОБА_10 про те, що особа позивача достовірно не встановлена, є безпідставними, так як особу позивача встановлено у визначеному законом порядку на підставі паспорта для виїзду за кордон НОМЕР_2 на ім я останнього.
Також є безпідставними твердження відповідача ОСОБА_4 щодо невірного викладення позивачем позовної вимоги про витребування спірної квартири. ОСОБА_4 вважає, що необхідно ставити питання про визнання права власності, а не витребування з незаконного володіння. Проте дана вимога позивача відповідає положенням ст.388 ЦК України, якими передбачено витребування майна від набувача (добросовісного).
Критиці підлягають також твердження ОСОБА_4 щодо належності їй ? частини спірної квартири на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27.02.2013 року, так як, відповідно до ст.ст.182, 331, 334 ЦК України, на які вона посилається, право власності на нерухоме майно виникає, змінюється чи припиняється з моменту його державної реєстрації. Доказів реєстрації свого права власності на ? частину спірної квартири ОСОБА_4 не надала, але повинна була зробити на підставі ч.1 ст.60 ЦПК України.
Вимоги ч.1 ст.60 ЦПК України не виконані і представником ОСОБА_10, оскільки доказів реєстрації малолітньої дитини в спірній квартирі ним не надано.
Таким чином, в зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що договір купівлі-продажу квартири від 26.03.2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 1578, за яким позивач продав, а відповідач ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1, вчинений позивачем проти його справжньої волі, а тому його необхідно визнати недійсним, та витребувати вказану квартиру з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 на користь позивача.
Судовий збір, від сплати якого позивач звільнений при подачі позову, необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь держави, відповідно до ст.88 ЦПК України, оскільки позов підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, на підставі ст.ст.231 ч.1, 388 ч.1 п.3 ЦК України, ст.ст.10, 57, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - вирішив:
Позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.03.2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 1578, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1.
Витребувати на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь держави судовий збір в розмірі 3535 грн. 70 коп..
Рішення суду може бути оскаржене через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення, на протязі десяти днів з моменту отримання копії рішення.
Справа № 2-559
30 березня 2010р. Куп’янський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого –судді Сєлютіної Н.М. при секретарі Дюковій Г.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Куп’янську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди, - встановив :
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він є приватним підприємцем та здійснює операції з нерухомістю. 9 серпня 2008р. відповідачка видала йому довіреність, якою уповноважила його приватизувати та продати належну їй квартиру за адресою: Харківська область, м.Куп’янськ, вул.Свободи,1/2, за оформлення якої він заплатив 120грн. 18 серпня 2008р. відповідачка отримала від нього 500грн. в рахунок продажу своєї частки квартири. В подальшому ОСОБА_2 відмовилася від його послуг, однак витрачені кошти у сумі 620грн. не повернула. У зв’язку з чим позивач просить стягнути на його користь 620грн.
Крім того, позивач вказує, що ОСОБА_2 спричинила йому моральну шкоду, оскільки діяла протиправно відносно нього: зверталася з заявою у міліцію, проти нього порушувалась кримінальна справа, він неодноразово звертався до лікаря через погіршення стану здоров’я, неодноразово знаходився на лікуванні в неврологічному відділенні, що завдало йому моральних страждань. Просить стягнути моральну шкоду у сумі 10000грн.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав і просив їх повністю задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 позов визнала частково, згодна повернути позивачу витрачені кошти у сумі 620грн. та 1000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця з 28.09.2005р. ( а.с.5). основним видом діяльності його є операції з нерухомістю ( а.с.6). 19.08.2008р. ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 і ОСОБА_3 приватизувати та продати квартиру АДРЕСА_1, що вбачається з довіреності , виданої приватним нотаріусом ОСОБА_4, зареєстрованою в реєстрі № 4356 ( а.с.8). За оформлення довіреності ОСОБА_1 сплатив 120грн., що підтверджується квитанцією № 054596 від 19.08.2008р. ( а.с.9). Згідно розписки від 18.08.2008р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 500грн. в рахунок продажу вищевказаної квартири.
Відповідно до ч.1 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно ч.3 ст. 571 ЦК України у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Відповідно до ст. 1167 моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення 620грн. підлягають задоволенню, оскільки ця сума підтверджується наданими доказами. Також цю суму згодна відшкодувати відповідачка.
Суд вважає, що в результаті протиправних діянь відповідачки позивачу ОСОБА_1 було завдано моральних страждань у вигляді нервового стресу, зміни планів та укладу життя. Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого ОСОБА_1 неодноразово знаходився на лікуванні у Куп’янській міській лікарні ( а.с.19-22). Згідно з постановою Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 15.10.2008р. скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СО Куп’янського МВ ГУВСУ в Харківській області про порушення кримінальної справи за фактом незаконного заволодіння паспорта ОСОБА_2 за ознаками ч.3 ст. 357 КК України – задоволено, постанову скасовано. ( а.с.11-18).
Беручи до уваги тривалість розладу здоров’я, ступінь зусиль на його подолання, а також враховуючи обставини справи, надані докази, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1000грн.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 23, 570, 571, 610, 1167 ЦК України, суд – ВИРІШИВ :
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 620грн. та 1000грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 59,50грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Куп’янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

закрити