+380 67 430 78 80
+380 50 406 65 36

м. Київ, вул.Січових Стрільців
(Артема), 14, оф. 21а

Показати на мапі

пн - пт: 9.00-18.00
сб - нд: вихідний

 Страхування – це один з видів фінансового забезпечення та захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб (страхувальників), що забезпечується страховими компаніями (страховиками) за рахунок своїх страхових фондів на умовах договорів страхування та/або правил страхування. В Україні Законом «Про страхування» передбачено обов’язкове і добровільне страхування.

Страхова компанія має право надавати послуги страхування лише за наявності у неї діючої ліцензії на право здійснювати страхування (на кожен вид страхування), затверджених правил страхування, а також наявності страхових фондів, за рахунок яких страховик забезпечує виконання своїх зобов’язань. Кожен вид добровільного чи обов’язкового страхування вказується в ліцензії страховика.

При цьому наявність у страхової компанії ліцензії та затверджених правил страхування не завжди насправді можуть гарантувати споживачеві даної послуги (страхувальникові) захист його прав і законних інтересів при настанні страхового випадку.
Оформлення страхового випадку – це бюрократична процедура, внаслідок виконання якої дуже часто порушуються права страхувальників. Наприклад, безпідставно занижується розмір суми страхових виплат або незаконно відмовляють у страховому відшкодуванні збитку.

Наведем приклади з судової практики:

Справа № 753/19335/15-ц

"18" грудня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_2 про визнання договору страхування не дійсним ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року позивач приватне акціонерне Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТзДВ «СК «Альфа-Гарант») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору страхування не дійсним.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 28.09.2015 року на сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

Позивач зазначив, що відповідачем не сплачено страховий платіж за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 липня 2015 року АЕ/4508101, укладеного між ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 а тому на підставі ст. ст. 203, 215, 983, 988 ЦК України просив суд визнати недійсним зазначений договір страхування.

В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не надав, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України, у разі ненадання фізичними особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності особи, яка бере участь у справі, за адресою її місця проживання або місця реєстрації, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їй належним чином.

Таким чином, суд відповідно до ч. 4 ст. 169, ст. 224 ЦПК України за згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування"). Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Поняття договору страхування закріплено в ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування". Так, згідно з наведеною статтею Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 981 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 18 Закону для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

З матеріалів справи вбачається, що 06 липня 2015 року між між ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4508101. Предметом договору є майнові інтереси, які не суперечать закону та пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації автомобіля НОМЕР_1. Ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну життю і здоров'ю - 100000,00 грн, майну - 50000,00 грн, франшиза за договором - 1000,00 грн. Страховий платіж в сумі 1181 грн. 95 коп. сплачений 06.07.2015 року. Цей договір був укладений шляхом видачі страхувальнику страхового поліса.

Відповідно до ст. 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

З матеріалів справи вбачається, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 липня 2015 року АЕ/4508101 не набрав чинності у зв'язку з несплатою відповідачем ОСОБА_2 страхового платежу, а тому на підставі ст. ст. 203, 215, 983, 988 ЦК України зазначений договір слід визнати недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 2 статті 998 ЦК України визначені додаткові підстави для визнання недійсним договору страхування. Так, за змістом цієї норми договір страхування визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України покладено на кожну із сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Суд дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи приходить до висновку, що договір страхування від 06 липня 2015 року АЕ/4508101 не набрав чинності у зв'язку з несплатою відповідачем страхового платежу тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ст. ст. 15, 16, 203, 206-208, 638, 979, 980-984, 998 Цивільного кодексу України, ст. ст. 16-18 Закону України "Про страхування", керуючись ст. ст.4, 10, 11, 60, 79, 86, 88, 209, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_2 про визнання договору страхування не дійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 липня 2015 року № АЕ/4508101 укладений між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості відсутні) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598) судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

За письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з моменту отримання копії заочного рішення до суду першої інстанції, заочне рішення може бути переглянуто судом, який постановив рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Строк, протягом якого розглядатиметься заява відповідача про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження.

Справа № 2-729/11

Кобеляцький районний суд Полтавської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки справу за позовом Приватного акціонерного товариства « Страхова Група «ТАС» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору добровільного страхування, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає, що 24.07.2008 року між ЗАТ «Страхова Група «ТАС», правонаступником якого є ПАТ «Страхова Група «ТАС» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку №ДМНВ 27/28-001207. Відповідно до п.3.3 Договору, вигодонабувачем призначено ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», правонаступником якого є ПАТ ««ОСОБА_3 Аваль» у розмірі 317638 грн., - сума за кредитним договором № 014/9989/74/108184 від 13.06.2008 року. Страховий тариф визначений лише щодо страхового покриття від нещасних випадків та складає 0,25 % від страхової суми, який сплачений страховиком. 15.01.2009 року, страхувальник ОСОБА_2, помер внаслідок виразкової хвороби шлунку. Вважає, що не було досягнуто волевиявлення сторін щодо страхування здоров»я на випадок хвороби, оскільки страховий тариф і страховий платіж визначений – 0 грн., що неможливо, так як страхування не є безоплатною послугою. А тому, просить, на підставі ст.229 ЦК України, визнати даний Договір недійсним.

В судовому засіданні, представник позивача ОСОБА_4, підтримав позовні вимоги.

Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала і пояснила суду, що відсутні підстави для визнання даного договору недійсним.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши сторін, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Як вбачається із матеріалів справи, 07.06.2005 року, між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_3 Аваль») та ЗАТ «Страхова Група «ТАС» (правонаступником якого є ПАТ «Страхова Група «ТАС») було укладено генеральну угоду про співробітництво, згідно якої сторони на взаємовигідних засадах надають один одному послуги в галузі страхування, розміщення тимчасово вільних грошових коштів та користування ними (а.с. 27-43).

13.06.2008 року, ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2В уклали кредитний договір № 014/9989/74/108184 на суму 65000 доларів США, за яким позичальник зобов’язався здійснити на користь кредитора, страхування життя (або страхування позичальника від нещасних випадків) у сумі, не меншій за суму кредиту та надати кредитору документ, що підтверджує сплату платежів (а.с. 44-45).

24.07.2008 року позичальник ОСОБА_2 уклав із ЗАТ «Страхова Група «ТАС» договір добровільного страхування здоров’я на випадок хвороби та страхування від нещасного випадку №ДМНВ 27/28-001207 (далі – Договір).

Відповідно до п.3.3 Договору, вигодонабувачем є ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» у розмірі заборгованості (сума кредиту, відсотків, пені та інших зобов’язань) страхувальника за кредитним договором від 13.06.2008 року № 014/9989/74/108184.

Страховик і страхувальник погодили страхову суму по страхування здоров’я на випадок хвороби в розмірі 317638 грн. і страхову суму по страхуванню від нещасних випадків – 0 грн.; страхові тарифи на застраховану особу по страхуванню здоров’я на випадок хвороби – 0 відсотків і по страхуванню від нещасних випадків – 0,25 відсотків; страховий внесок на застраховану особу по страхуванню здоров’я на випадок хвороби складає 0 грн., а по страхуванню від нещасних випадків 794,09 грн. (п.п.5, 6.1, 6.2 Договору) (а.с. 19-21).

Загальний внесок у розмірі 794,09 грн., страхувальник ОСОБА_2, сплатив 24.07.2008 року (а.с. 129).

У січні 2009 року страхувальник ОСОБА_2 помер внаслідок хвороби (а.с. 23-24).

Позивач оспорює договір страхування з тих підстав, що в договорі визначена страхова сума по страхуванню здоров’я на випадок хвороби, але відсутній страховий платіж по цьому ризику, і навпаки, страхова сума по ризику страхування від нещасного випадку дорівнює 0 грн.; а страховий платіж по страхуванню від нещасного випадку становить 794,09 грн.

За правилами ст.16 ЗУ «Про страхування», договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхувальнику або іншій особі, визначені у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім’я, по-батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх виплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982 ЦК України).

Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про страхування», договір страхування вважається дійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним Кодексом України.

Відповідно до цього Закону, договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Сторони за договором добровільного страхування дійшли згоди щодо істотних його умов, а саме предмета – майнові інтереси, що пов»язані з життям, здоров»ям та працездатністю застрахованої особи, страховий випадок – смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку та смерть застрахованої особи внаслідок захворювання, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов»язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума) – 317638 грн., розмір страхового платежу і строки його сплати – 794,09 грн., до 24.07.2008 року, строк договору – до 24.07.2009 року та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Отже, спірний договір не суперечить вимогам чинного законодавства, а особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків.

Твердження представника позивача на те, що на заміну укладеного з помилками договору добровільного страхування від 24.07.2008 року, був укладений інший договір добровільного страхування від нещасних випадків

(СНВ) № 011049, є безпідставним, оскільки з його умов не вбачається, що він укладений на зміну договору, що оспорюється.

Крім того, всупереч положення ст. 60 ЦК України, позивач не надав суду доказів, які підтверджують його позовні вимоги, в тому числі і щодо порушень його прав та інтересів відповідачкою ОСОБА_1, яка не є правонаступником страхувальника ОСОБА_2, за договором добровільного страхування № 27/28-001207 від 24.07.2008 року.

Тому, в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, 203, 215, 229, 982, 983 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В позові Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору добровільного страхування № 27/28-001207 від 24.07.2008 року, - відмовити.

На рішення суду, протягом 10 днів може бути подана апеляційна скарга.

Справа № 1339/10

06 квітня 2010 року Києво-Святошинський районний суд Київської, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування», третя особа: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про виплату страхового відшкодування встановив:
В лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування», третя особа: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про виплату і дахового відшкодування.
Свої вимоги мотивує тим, що 29.09.2008 року між нею та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № АС 002403.
30.09.2008 року між позивачкою та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір застави № 030/737937-ZO, який укладений в якості забезпечення виконання зобовязання за договором кредиту № 030/737933-КR від 30.09.2008 року. Предметом застави є застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» транспортний засіб - автомобіль Тоуоtа Аuris, реєстраційний номер НОМЕР_1.
14.04.2009 року стався страховий випадок в результаті якого автомобіль Тоуоtа Аuris, реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав пошкодження на суму 51 797 грн. 53 коп.
ОСОБА_1 надала відповідачу всі необхідні документи для отримання страхового відшкодування, однак свої зобов'язання Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» виконувати не бажає, посилаючись на п.6.7 договору, а саме через подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про обєкт страхування або про факт настання та обставини страхового випадку.
Просить стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія ВіДі-Страхування» на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» страхове відшкодування в розмірі 51 797 грн. 53 коп., а також стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача позов не визнав, вважає, що ОСОБА_1 свідомо надала неправдиві відомості про обєкт страхування та про обставини страхового випадку .
Представник третьої особи не заперечував проти позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що 29.09.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № АС 002403.
30.09.2008 року між позивачкою та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено договір застави № 030/737937-ZO, який укладений в якості забезпечення виконання зобовязання за договором кредиту № 030/737933-КR від 30.09.2008 року. Предметом застави є застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» транспортний засіб - автомобіль Тоуоtа Аuris, реєстраційний номер НОМЕР_1.
14.04.2009 року стався страховий випадок в результаті якого автомобіль Тоуоtа Аuris, реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав пошкодження на суму 51 797 грн. 53 коп. договір добровільного страхування транспортного засобу № АС 002403.
Із договору добровільного страхування транспортного засобу № АС 002403 укладеного 29.09.2008 року між позивачкою та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» вбачається, що транспортний засіб, що вказаний в цьому договорі, обтяжений заставою на користь вигодонабувача відповідно до кредитного, що укладений між страхувальником, як позивачем, та вигодонабувачем, як банком.
ОСОБА_1 надала відповідачу всі необхідні документи для отримання страхового відшкодування, однак свої зобовязання Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» виконувати не бажає, осипаючись на п.6.7 договору, а саме через подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про обєкт страхування або про факт настання та обставини страхового випадку.
Однак відповідачем не доведено факту подання позивачкою свідомо неправдивих даних.
При таких обставинах суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 11, 224, 226, 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 88, 208, 210, 224, 212-215 ЦПК України, суд вирішив:
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі- Страхування» на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» страхове відшкодування в розмірі 51 797 грн. 53 коп.(п'ятдесят одна тисяча сімсот дев'яносто сім гривень пятдесят три копійки).
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі- Страхування» на користь ОСОБА_1 миколаївни 517 грн. 98 коп. державного мита та 120 грн. 00 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво- Святошинський районний суд протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне скарження протягом 10 днів.

Справа № 2-4667/11
21 лютого 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «СК «ВіДі Страхування», третя особа без самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»про стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування встановив:
У листопаді 2011 року позивач звернувся з цим позовом до суду, посилаючись на те, що 14.05.2010 року між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «ВіДі Страхування»було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, д.н.з. НОМЕР_1. Номер договору: АС 003567. В даному договорі було визначено вигодонабувача для отримання страхового відшкодування Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк».
На його адресу надійшов лист ТДВ «СК ВіДі Страхування»від 15.12.2010 року, в якому повідомляється, що, страховиком було проведено дії щодо самостійного зясування причин та обставин настання страхового випадку, та 15.12.2010 року ТДВ «СК «ВіДі Страхування»було складено страховий акт №АС002946 про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Крім того, на його запит було надано копію Страхового акту ТДВ «СК «ВіДі Страхування»№АС002946 від 15.12.2010 року про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Згідно із листом страхової компанії від 15.12.2010 року відмова у виплаті обґрунтована наступним чином: згідно до інформації автосалону в комплекті до автомобіля було в наявності три ключі від замка запалювання два основні та один технічний. Згідно до інформації правоохоронних органів, третій ключ знаходився у салоні викраденого автомобіля. Вбачаючи те, що в момент викрадення транспортного засобу один ключ запалювання знаходився в салоні автомобіля страховик не виключає можливості що автомобіль було викрадено саме за допомогою цього ключа.
Вважає, що страховиком умисно не було зясовано всіх фактичних обставин даного страхового випадку, метою чого було створення формальних підстав для відмови йому у виплаті страхового відшкодування. Є очевидним той факт, що відмова у виплаті страхового відшкодування обєктивно є вигідною для страхової компанії, адже навіть у тому випадку, якщо страхувальник оскаржує відмову у судовому порядку, до набрання рішенням суду законної сили та його виконання страховик користується належними страхувальнику коштами та отримує прибутки від їх розміщення.
Крім того, як вбачається безпосередньо із листа страхової компанії від 15.12.2010 року про відмову у виплаті страхового відшкодування та з страхового акту, рішення про відмову у виплаті приймалося також і на підставі припущень щодо вини страхувальника в настанні страхового випадку, що взагалі є неприпустимим.
Просив стягнути з відповідача на користь страхувальника ОСОБА_1 страхове відшкодування у сумі 269872 грн. 12 коп.
Стягнути з відповідача на користь позивача суму трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у сумі 1663 грн. 60 коп.
Зарахувати страхове відшкодування у сумі 269872 грн. 12 коп., три відсотки річних у сумі 1663 грн. 60 коп. на розрахунковий рахунок третьої особи ПАТ «ВТБ Банк»за погашення заборгованості за кредитом.
Після неодноразових уточнень до позовних вимог, позивач остаточно подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в які просив стягнути з відповідача на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за договором добровільного страхування наземного транспорту у сумі 37131.45 грн., зарахувавши в рахунок погашення заборгованості за кредитом на його розрахунковий рахунок, посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку виплатив страхове відшкодування, проте з порушенням термінів його виплати відповідно до умов договору страхування.
Представники відповідача та третьої особи у справі проти позову не заперечували.
Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, суд знаходить, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За правилами ст. 988 ЦК України страховик зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк встановлений договором.
Як вбачається із матеріалів справи 14.05.2010 року між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «ВіДі Страхування»було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, д.н.з. НОМЕР_1. Номер договору: АС 003567. В даному договорі було визначено вигодонабувача для отримання страхового відшкодування Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк».
31.08.2010 року застрахований автомобіль позивача було викрадено, що відповідно до договору страхування є страховим випадком.
Відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування, проте з порушенням термінів зазначених у договорі страхування.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.
Умовами договору страхування передбачена пеня за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.
Сума пені за несвоєчасну виплату відповідачем страхового відшкодування становить 37131.45 грн. відповідно до розрахунку наданого позивачем, який суд знаходить обґрунтованим.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача, пропорційно від суми задоволеного позову.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 525, 526, 610, 611, 979, 988 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України,- вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «СК «ВіДі Страхування», третя особа без самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»про стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі Страхування»на користь ОСОБА_1 суму пені за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за договором добровільного страхування наземного транспорту в розмірі 37131.45 грн.
Суму пені 37131.45 грн. зарахувати в рахунок погашення заборгованості за кредитом на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 у ПАТ «ВТБ Банк», номер рахунку: 29095010017223, МФО банку отримувача: 321767, код ЄДРПОУ банку отримувача: 2919803433.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі Страхування»на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 321.77грн., та витрати на ІТЗ 120 грн.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Справа № 363/3193/14-ц
04 грудня 2014 року Вишгородський районний суд Київської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вишгороді Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» про стягнення страхового відшкодування, встановив:
В червні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» про стягнення страхового відшкодування.Позов вмотивовано тим, що 19.06.2013 року між сторонами було укладено договір добровільного страхування автомобіля № 5802522 за програмою повне КАСКО, відповідно до умов якого позивачем на термін один рік було застрахованосвій автомобіль марки PorscheCayenneS, державний реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_1. На виконання умов договору страхування позивачем на користь відповідача було сплачено 30832 грн. при страховому тарифі 6,56%. Відповідно до змісту п. 6.2 Договору страхування Страховик (відповідач) гарантував відшкодування прямого збитку, заподіяного Страхувальнику (позивачу) у разі настання подій, які згідно з умовами п. п. 2 та 6.4 договору страхування є страховими випадками.
Під час дії вказаного договору добровільного страхування автомобіля № 5802522, асаме 02.10.2013 року стався страховий випадок, у результаті якого було пошкоджено ліве переднє крило автомобіля та спричинено позивачу матеріальну шкоду у розмірі 3539,39 грн.
07.10.2013 року під час огляду автомобіля на СТО в ньому було виявлено ще одне пошкодження - подряпину передніх правих дверей, що також є страховим випадком, який потяг за собою для позивача матеріальну шкоду у розмірі 3675,66 грн.
На проведення автотоварознавчого дослідження для встановлення розміру заподіяної вищевказаними страховими випадками шкоди позивачем було понесено витрати у розмірі 800 грн.
Позивач згідно з умовами добровільного страхування автомобіля № 5802522 у той же день - відповідно 2 жовтня та 7 жовтня 2013 року - повідомила відповідача про страхові випадки, після чого своєчасно подала на його ім'я заяву (повідомлення) встановленого зразка та усі необхідні документи, передбачені договором страхування, для встановлення причин, обставин та наслідків страхових випадків.
28.10.2013 року позивач отримала письмове повідомлення від відповідача про прийняте ним рішення провідмову їй у виплаті страхового відшкодування, аргументоване тим, що позивачем ніби-то не були виконані умови п. 8.2.9. Договору добровільного страхування автомобіля, яким передбачається негайно сповіщати правоохоронні та інші компетентні органи про страховий випадок, його обставини, викликати представників компетентних органів на місце пригоди та дочекатися їх приїзду для оформлення документів, що засвідчують факт настання страхового випадку. З таким рішенням позивач не згодна, що і змусило її звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав. ОСОБА_4 просить суд стягнути з відповідача на свою користь страхові відшкодування у розмірі 3539,39 грн. та 3675,66 грн. та, крім того, 800 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, а всього 8015,05 грн., та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з цим позовом.
16.07.2014 року Дніпровським районним судом міста Києва в порядку ст.ст. 109, 116 ЦПК України було винесено ухвалу про передання справи до Вишгородського районного суду Київської області, оскільки позови до юридичних осіб пред'являться в суд за їхнім місцезнаходженням (а.с. 68)
30.07.2014 року зазначена справа надійшла до Вишгородського районного суду Київської області.
Позивач до суду не з'явилася, уповноваживши представляти її інтереси в суді представникам (а.с. 77).
Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1, наполягає на задоволенні позову, аргументуючи свою позицію тим, що обидва страхових випадки з водієм ОСОБА_4 сталися з її вини (без участі третіх осіб), а відтак ніякої довідки від правоохоронних або інших компетентних органів про саметакі обставини спричинення збитку позивач Страховику відповідно до умов договору страхування надавати не зобов'язана. Вимоги відповідача щодо такої довідки виходять за межі договору, є необґрунтованими.
Представник відповідача Кендюх Т.В. позов не визнала, свої заперечення проти позову обґрунтовувала ненаданням позивачем Страхувальнику довідки компетентних органів про обставини спричинення збитку та існуючою судовою практикою по розгляду аналогічних цивільних справ, у позові ОСОБА_4 просила відмовити (а.с. 80-82, 90-93).
Вислухавши представників сторін, дослідивши надані ними письмові докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про те, що позов слід задовольнити у повному обсязі виходячи із наступного.
19.06.2013 року між володільцем автомобіля марки PorscheCayenneS, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, 2008 року випуску, ОСОБА_4, з одного боку, як Страхувальником, та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», як Страховиком, з другого боку, було укладено договір добровільного страхування автомобіля № 5802522 за програмою повне КАСКО, відповідно до умов якого позивачем на строк з 20.06.2013 року по 19.06.2014 року було застраховано вищезазначений автомобіль.Страхова сума застрахованого транспортного засобу відповідно до умов договору страхування становила 470000 грн. На виконання умов договору страхування позивачем на користь відповідача було сплачено 30832 грн. при страховому тарифі 6,56% (а.с. 6-10).
Відповідно до змісту п. 6.2 Договору страхування Страховик (відповідач) гарантував відшкодування прямого збитку, заподіяного Страхувальнику (позивачу) у разі настання подій, які згідно з умовами п. п. 2 та 6.4 договору страхування є страховими випадками.
Під час дії вказаного договору добровільного страхування сталося два страхових випадки.
01.10.2013 року біля 17 годин 40 хвилин позивачка паркувалася на стоянці біля будинку № 5 по проспекту Перемоги у місті Києві та під час здійснення маневру позивач з власної неуважності здійснила зіткнення з деревом, яке росте на території стоянки, спричинивши пошкодження лівого переднього крила автомобіляу вигляді подряпини. Про зазначений страховий випадок позивачем зразу ж було повідомлено відповідача по телефону, а наступного дня 02.10.2013 року було подану відповідачу повідомлення про настання випадку у встановлений договором та законодавством спосіб.
03.10.2013 року близько 19 годин 15 хвилин позивач припаркувала застрахований автомобіль на стоянці біля свого будинку № 5 по вул. Кловський узвіз в місті Києві. Пізніше того ж вечора вона згадала,щов автомобілі на передньому пасажирському сидінні вона залишила свої документи, вийшла їх забрати. Після відкривання передніх правих дверей позивач випадково зачепилася ними за стовп освітлення, який стояв поруч, спричинивши тим самим подряпину на передніх правих дверях. Однак, вказаного пошкодження вонаспочатку не помітила. Проте, 07.10.2013 року під час огляду автомобіля на станції технічного обслуговування таке пошкодження було виявлено, про що того ж дня було повідомлено Страховика. Після цього позивач своєчасно подала на його ім'я повідомлення встановленого зразка та усі необхідні документи, передбачені договором страхування, для встановлення причин, обставин та наслідків страхових випадків.
Суд дійшов до висновку про те, що обидва пошкодження застрахованому автомобілю були заподіяні з вини позивача. У першому випадку шкода склала 3539,39 грн. (а.с. 22-32), а в другому випадку - 3675,66 грн. (а.с. 11-21).На проведення автотоварознавчого дослідження для встановлення розміру заподіяної вищевказаними страховими випадками шкоди позивачем було понесено витрати у розмірі 800 грн. (а.с. 40-41).
28.10.2013 року позивачу відповідачем було направлено письмове повідомлення від про відмову їй у виплаті страхового відшкодування, аргументоване тим, що позивачем не були виконані умови п. 8.2.9. Договору добровільного страхування автомобіля, яким передбачається обов'язокнегайно сповіщати правоохоронні та інші компетентні органи про страховий випадок, його обставини, викликати представників компетентних органів на місце пригоди та дочекатися їх приїзду для оформлення документів, що засвідчують факт настання страхового випадку за умови участі в ньому третьої особи (а.с. 39).
Таку відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу суд вважає надуманою та необґрунтованою, оскільки в судовому засіданні встановлено, що обидва страхових випадки сталися лише з вини позивача та без участі третіх осіб. Такі висновки представником відповідача не спростовувалися. Відтак вимагати від позивача документи, передбачені п. 8.2.9. Договору добровільного страхування автомобіля відповідач не має правових підстав.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страховоговипадку; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного
злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за
майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не
суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Аналогічний зміст має і стаття 991 ЦК України, яка передбачає випадки, коли страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати.
Оскільки судом не встановлено передбачених законом та договором випадків для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування відповідачем, то позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а понесені при зверненні до суду судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57-60, 88, 209, 214-215 ЦПК України, ст. 26 Закону України «Про страхування», ст. 991 ЦК України, суд вирішив:
Позов задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта" на користь ОСОБА_4 страхову відшкодування - грошову суму в розмірі 8015.05 гривень та 365.40 гривень судового збору , а всього 8380.45 ( вісім тисяч триста вісімдесят) гривень.

закрити