+380 67 430 78 80
+380 50 406 65 36

м. Київ, вул.Січових Стрільців
(Артема), 14, оф. 21а

Показати на мапі

пн - пт: 9.00-18.00
сб - нд: вихідний

 ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Останнім часом набувають поширення судові спори щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з підстав невідповідності їх ст. 15 Закону України «Про оренду землі» за позовами місцевих державних адміністрацій, органів прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є:
об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.
З огляду на зазначені положення закону, деякі місцеві, апеляційні суди та суд касаційної інстанції задовольняють позови про визнання договорів оренди земельної ділянки, що оспорювані договори оренди земельних ділянок є недійсними в силу статті 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми щодо узгодження таких істотних умов, як індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, наявність обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки, без включення умови щодо передачі земельних ділянок у заставу чи внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок до договорів.
Усуваючи розбіжності у неоднаковому застосуванні судом касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права, а саме статті 15 Закону України «Про оренду землі», та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах Верховний Суд України в постанові від 25 грудня 2013 року по справі № 6-94цс13 надав по спірним правовідносинам наступні висновки.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
При цьому судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв’язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності, а також судом не з’ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.
Тому що, з вимог статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
На підставі вищевикладеного, на нашу думку, самі лише формальні підстави оспорювання дійсності правочинів, якщо вони ніяким чином не впливають або можуть вплинути на права, свободи чи інтереси сторін договору, не можуть бути підставою для визнання таких договорів недійсними.

закрити