+380 67 430 78 80
+380 50 406 65 36

м. Київ, вул.Січових Стрільців
(Артема), 14, оф. 21а

Показати на мапі

пн - пт: 9.00-18.00
сб - нд: вихідний

Засади, принципи і умови права власності визначаються цивільним законодавством. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Одною з можливих форм розпорядження майном є передача його у користування іншій особі. Такі відносини регулюються главою 58 Цивільного кодексу України, якою виокремлено понайменовани вид договору, такий як договір найму. Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Однак, яким же чином складаються відносини в разі передачі нерухомого майна, що перебуває в оренді, шляхом продажу його третій особі? Відповідь на це питання міститься в Постанові Верховного суду № 6-92цс15 про усунення перешкод у користуванні будівлею за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2014 року.
У липні 2012 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні приміщенням магазину шляхом звільнення його. Позивачка зазначала, що 13 липня 2012 року між нею та Дубенським районним споживчим товариством було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого вона придбала приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Проте відповідач ОСОБА_10, яка до укладення вищевказаного договору купівлі-продажу була орендарем магазину, створює їй перешкоди у користуванні ним, відмовляючись його звільнити, незважаючи на те, що укладений між відповідачем і Дубенським районним споживчим товариством договір оренди від 1 вересня 2011 року припинив свою дію.
У зв'язку із наведеним та на підставі статті 391 ЦК України ОСОБА_9 просила суд зобов'язати ОСОБА_10 усунути перешкоди у користуванні магазином шляхом звільнення його.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки договором оренди від 1 вересня 2011 року передбачено лише підстави його дострокового розірвання, однак порядку такого розірвання не визначено, у зв'язку з чим зазначений договір продовжує діяти, домовленості чи згоди сторін про розірвання договору оренди не було, а тому ОСОБА_10 правомірно займає спірне приміщення магазину на підставі указаного договору, дія якого закінчується лише 1 серпня 2014 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові з інших підстав, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_9 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав і заявила позов до неналежного відповідача, оскільки тільки Дубенське споживче товариство має право вимагати від ОСОБА_10 повернення раніше переданого в оренду нерухомого майна у зв'язку із розірванням чи припиненням договору оренди і тільки на вказаному товаристві лежить обов'язок передати позивачу товар, за який він отримав від останнього відповідну плату.
Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року, від 11 липня 2012 року, від 4 вересня та 25 грудня 2013 року, від 19 листопада 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 317 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_9, суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом статті 317 ЦК України тільки власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном і таке право в особи виникає з моменту державної реєстрації майна.
Отже, Верховним судом України встановлено неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 317 ЦК України.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила із такого.
Статтею 770 ЦК України зазначено, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
ОСОБА_9 виявила намір на власний розсуд користуватися своєю власністю, а тому вимоги позивачки щодо усунення перешкод у користуванні її власністю шляхом виселення із приміщення магазину є обґрунтованими, та відповідають положенням статті 16 ЦК України, а порушене право користування власністю - відновленню.
Крім того, посилання апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд, на те, що ОСОБА_9 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав і заявила позов до неналежного відповідача, оскільки тільки Дубенське споживче товариство має право вимагати від ОСОБА_10 повернення раніше переданого в оренду нерухомого майна, є помилковим і таким, що не ґрунтується на законі, оскільки відповідно до положень 319, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З урахуванням того, що між сторонами договірних зобов'язань не існувало, оскільки договір оренди припинив свою дію в момент відчуження приміщення магазину новому власнику, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 391 ЦК України.

закрити